Історія музею
Як багато що в слобожанській столиці, неофіційною датою свого заснування місцева художня галерея зобов’язана дітищу Василя Назаровича Каразіна (1773 – 1842) – Харківському університету, який придбав в 1805 році для своєї колекції майже дві з половиною тисячі робіт західноєвропейських майстрів XVI-XVIII століть (Альбрехта Дюрера, Антоніса ван Дейка, Француа Буше та ін.).
Меценатські ж пожертви колишніх випускників харківського ВНЗу в другій половині XIX століття вивели університетське художнє зібрання в число одного з найкращих в Східній Україні. Найбільшими з їх числа були п’ятсот полотен європейських художників XVI – XVIII, в числі яких були твори Йоса ван Клеве, Сіімона де Влігера, Франческо Фуріні (дарунок Івана Ігоровича Бецького (1818 – 1890) від 1856 роки) і заповідані місцевою знаменитістю від колекціонування, Аркадієм Миколайовичем Алфьоровим (1814 – 1872), чотириста сімдесят художніх робіт голландців і три тисячі гравюр різних художніх шкіл.
У той же час в Харкові незалежно від університетського зібрання з ініціативи письменника і публіциста Григорія Петровича Данилевського (1829 – 1890) був організований один з перших в імперії публічний Харківський художньо-промисловий музей з пересувною академічної виставкою, завдяки якій були зібрані перші експонати в кількості п’ятдесяти восьми штук його майбутнього художнього відділу. Причому це зібрання більше було орієнтоване на вітчизняних художників, що творили починаючи з XVI століття.
Роки розрухи після збройного перевороту 1917 року перетворили Харківський художньо-історичний музей (офіційна назва з 1927 року), створений на базі об’єднаних університетського червоних мистецтв і старожитностей і Художньо-промислового, в одне з найбагатших зібрань України завдяки численним приватним колекціям експроприйованих новою владою «на користь народу». Найбільшою складовою з їх числа стала вивезена з харитоненковськой Наталіївки єкспоциція вітчизняних митців у тому числі Івана Шишкіна, Василя Сурикова, Михайла Нестерова…
1930-і стають для картинної галереї (з 1934-го) по Басейній 18 періодом найвищого розквіту, коли її колекція досягає сімдесяти п’яти тисяч експонатів, зібравши під своїм крилом всі кращі витвори на просторах слобожанського краю, але при цьому і національного занепаду з введенням антиукраїнської цензури, яка спричинила репресії і вилучення полотен майстрів українського авангарду в закриті фонди.
Мабуть через сильну національної орієнтованність харківське зібрання Української державної картинної галереї радянська влада прийняла рішення не евакуювати більшу частину її фондів (вивезено лише 6% від загального обсягу найбільш цінних експонатів) з наближенням лінії фронту Другої світової війни 1939 – 1945 років.
Результатом цього рішення стала втрата безцінної колекції, частиною вивезеною фашистами до Німеччини, частиною спаленою ними ж разом з будівлею під час відступу 1943 року, частиною не поверненою з евакуації. Так що в післявоєнні роки її довелося створювати практично наново.
Причому з евакуації музей перейменований в Харківський державний українського мистецтва (пізніше ще двічі змінить ім’я) повернувся вже в свою нинішню будівлю по Жон Мироносиць 11 (колишній маєток Ігнатіщева). Саме тут завдяки широко розгорнутої вишукувальній, науково-просвітницькій та виставковій діяльності по крупицях почала зароджуватися основа нинішньої колекції, які не в останню чергу завдяки щедрим пожертвам сім’ї Подкопай та Фрадкін-Шпекторів.
Продовжуючи традиції збирання слобожанської мистецької спадщини, в 1986 році Харківський художній бере під своє крило Пархомівський історико-художній музей, а вісім років по тому його філією став і заснований в 1991 -ому Музей народної творчості Слобожанщини з унікальними зразками вишивки, різьблення по дереву, бісероплетіння, малювання, кераміки та ін.
Експозиція
Так що за станом на початок третього тисячоліття в музейних фондах була зібрана колекція у двадцять п’ять тисяч експонатів, що відтворює багатогранну картину розвитку художнього європейського мистецтва від середньовіччя до сьогодні, сформовану за трьома основними напрямками: західноєвропейське мистецтво XV – XIX століть (основа – полотна італійських та голландських художників різних шкіл), українське і російське мистецтво XVI – початку ХХ століть (іконопис, історичний напрямок, пейзажі), мистецтво 1910 – 1970 років (український реалістичний модерн).
Історія будівлі
Передісторія існування ділянки по вулиці Жон Мироносиць 11 (колишній Мироносицький провулок №3) в Харкові губиться десь в темряві першої половини XIX століття і виходить на сцену тільки в 1874 році з оголошенням у власності надвірного радника, кандидата прав Василя Івановича Касперова.
У володінні його сім’ї ділянка з будинком знаходилася аж до 1911 року, коли його викупив броварний магнат Іван Єгорович Ігнатіщев (1859 – 1812), який замовив проект будівництва своєї нової фамільної резиденції знаменитому харківському архітектору Олексію Миколайовичу Бекетову (1862 – 1941). Розкішний маєток на тихій вулиці в самому центрі динамічно зростаючого міста було закінчено вже в 1914-ому.
Однак у власності сім’ї Ігнатіщевих садиба затрималася недовго – через три роки її було викуплено комерсантом Левицьким, але більшовицький переворот 1917-ого не дали йому отримати насолоду від свого придбання. Червоні ради оголошують всю приватну власність на окупованій ними території поза законом, в тому числі і цей особняк.
Нова влада розпоряджається відібраною чужою власністю на свій розсуд – в 1922-ому сюди заселяється її важлива каральна складова в якості ради народних комісарів України, яка квартирувала у цих стінах до перенесення столиці радянської України до Києва шість років по тому.
Порожні зали та кімнати магнатської резиденції спочатку були віддані під інститут проектування заводів чорної металургії, потім – інституту ім. Т.Г. Шевченко, який виділив у 1930-х частину своїх площ для класів для обдарованих учнів при Харківській консерваторії (пізніше – музична школа).
Саме цій будівлі в 1944-ому натомість спаленому фашистами по Басейній було призначено стати хранителем тих небагатьох художніх цінностей Слобожанщини, які пережили Другу світову війну і повернулися до Харкова з евакуації. Він і зараз виконує цю почесну роль, зберігаючи в своїх стінах вже значно збільшену колекцію художніх творів різних часів, майстрів, шкіл, епох.
Архітектура
Самобутнє і неповторне, як і всі дітища Бекетова, будівля по вулиці Жон Мироносиць 11 являє собою симетричний прямокутний периметр висотою в два поверхи на високому цоколі з виступаючими кутовими складного профілю і центральним ступінчастим ризалітами в стилі еклектики, де чітко простежуються риси класицизму, бароко і українського модерну.
Рустований перший ярус акцентований широким барельєфом фризу тонкої роботи зі сценами, що символізують види простої людської праці в пом’якшених фарбах античних амурів, та порталом центрального входу з його барельєфними поверненими один до одного барельєфними профілями грецьких богинь в круглих розетках і архівольтом на пілястрах коринфського ордеру.
В оформленні другого ярусу рясно прикрашеному ліпними гірляндами і архівольтами з замковим каменем у щелизі, що спочивають на напівколонах доричного ордера, жіночими маскаронами, майоліковою мозаїкою рослинного орнаменту в доповненні грецьких амфор і картушів домінує нині незавершений (скульптурна група знищена в 1980-х) портал центрального входу з конельованими напівколонами іонічного ордера та розірваним трикутним фронтоном в обрамленні фільонок з жіночим маскароном в центрі.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Харківська обл., м. Харків, вул. Жон Мироносиць, 11.
Офіційний сайт: http://artmuseum.kh.ua
Посилання
- Нотатки мандрівника. Харківські прогулянки
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Лубни – Полтава – Харків) або М26 (Харків – Запоріжжя – Сімферополь). З Харківської об’їзної по Сумській до вул. Жон Мироносиць, по непарній стороні якої розташований Харківський художній музей.
Громадським транспортом по залізниці / маршрутними таксі до Харкова. У місті орієнтир – станція метро «Архітектора Бекетова» / сквер Перемоги, а далі по вул. Жон Мироносиць до колишньої фамільної резиденції Ігнатіщевих.