Історія
Його стіни пам’ятають за своє життя перших поселенців і татарські навали, харківську фортецю і московську окупацію, червоний терор і світові війни, духовну убогість рад і зорю нової України, переживши разом зі слобожанською землею все історичні злети і падіння. Покровський собор, колегіум, монастир – вони єдине ціле і при цьому у кожного своя історія.
Місто при злитті Харкова та Лопані добре захищений самою природою і долею призначене для великих справ. Міцна і глибоко віруюча громада перших поселенців-черкасів (переселенці з Західної України, котрі тікали в нічийні простори Дикого поля від польських національно-релігійних утисків) звичайно ж однією з перших громадських будівель звела храм (Успенський собор).
Вдале розташування, хазяйновитість і релігійність українців забезпечили Харкову швидке соціально-економічне зростання, а разом з ним і збільшення числа церков, що станом на кінець XVII століття разом з соборною налічувало вже вісім, причому одна з них – Покровська освячена в 1689 році Бєлгородським і Обоянським митрополитом Аврамієм Юховим (- 1702) – була одною з перших кам’яних міських будівель, на частку приходу якої доводилося вісімдесят сім подвір’їв (або одна вулиця).
Пересічну долю одного з багатьох змінила знакова подія для Слобожанщини в далекому Бєлгороді, де за рішенням духовного регламенту в 1722 році єпископом Єпіфанієм Тихорським (- 1731) був організований перший вищий навчальний заклад Правобережної України для дітей сімей будь-якого звання – єпархіальна духовна семінарія, яку через чотири роки стараннями головнокомандувача України генерал-фельдмаршала князя Михайла Михайловича Голіцина (1675 – 1730) переведено до Харкова.
Саме стараннями останнього навчальний заклад, який мав забезпечити швидко розквітаючий край (Полтавську, Катеринославську, Воронезьку, Черкаську, Курську єпархії) кваліфікованими кадрами духовних наставників, отримало недобудований будинок покійного генерал-майора Федора Володимировича Шидловського (1677 – 1719) всередині фортечного периметру на високому лівому березі Лопані.
Облаштування ж харківського слов’яно-греко-латинської колегіуму, під ім’ям якого він здобув широку популярність, лягло на плечі білгородського єпископату, котрий не тільки за свої кошти добудував будинок та створив всю необхідну для нього інфраструктуру, але і приписав до училища парафіяльній Покровський храм.
З причини духовного звання всіх семи перших викладачів нового закладу для вирішення організаційних проблем при ньому в 1727 році був відкритий Покровський училищний монастир під керівництвом Платона Малиновського (- 1751), під опікою якого перебувала вся економія навчального закладу, а витрати покривалися за рахунок зборів тридцятої частки з доходів монастирів і двадцятої – парафій єпархії. Крім того пізніше в управління настоятеля обителі, який одночасно був начальником колегіуму, священним синодом були віддані в управління пустелі Курязька, Аркадівська, Чугуївська та Каплунівська церква.
Для потреб бібліотеки духовного училища за розпорядженням імператриці Анни (1693 – 1740) були передані всі книги покійного митрополита Муромського і Рязанського Стефана Яворського (1658 – 1722), що стало початком великої колекції в дві з половиною тисячі примірників на різних мовах.
І хоча спочатку в програмі навчального закладу передбачалися години на вивчення природничих наук, мов, музики, в середині XVIII століття вона практично повністю була сконцентрована на релігійних предметах (чому чимало сприяло особлива прихильність до нього білгородського єпископату), що стало причиною видачі іменного рескрипту Катерини II (1729 – 1796) від 1765 року на відновлення всебічної підготовки студентів з додатковим фінансуванням з неокладних витрат. Це на ряду з церковною реформою (позбавлення навчального закладу майнових прав, призначення власного директора) значно похитнуло становище монастиря.
Врятувало його активне заселення Східної України і зростання чисельності вже існуючих населених пунктів , що в 1790-х призвело до початку підготовки зі створення самостійної Слобідсько-Української єпархії з центром в Харкові. З кінця 1799 року Покровський монастир став архієрейською катедрою, а училищний храм – кафедральним собором (нижня церква Трьох святителів залишалася в колишньому статусі до 1817 року).
З введенням в сан Слобідсько-Українського та Харківського єпископа Павла Саббатовського (1771 – 1832) колегіум, хоч і зберіг як данина пам’яті князів Голіциним колишню назву, був перетворений в духовну семінарію. Тоді ж для його потреб було побудовано нову будівлю і освячена особлива церква при ній, що повністю перервало зв’язок між обителлю і навчальним закладом, що її породив.
Архієрей Павло не тільки повністю підпорядкував потребам єпископської катедри весь Покровський монастирський комплекс, але і значно його розширив – там де століття стояв дерев’яний келійний будинок настоятеля з’явився розкішний двоповерховий єпископський палац з власною Хрестовою домовою церквою на верхньому поверсі. При цьому сам собор і монастир, у власності яких складалося безліч харківських будівель і крамниць, перебував в жалюгідному стані – все кошти йшли на утримання єпископата.
Ситуація змінилася на краще лише з призначенням Харківським і Охтирським єпископом Інокентія Борисова (1800 – 1857), який ініціював капітальну реконструкцію храмів. Кошти на це вирішено було знайти шляхом запозичення вільних коштів інших церков єпархії, зарахуванням до його парафіян всього міського чиновницького стану і жителів без будинків, а також з розрахунком на благодійні пожертвування – так у храму з’явилися нова підлога і стіни під мармур, новий іконостас, пневматичне опалення, в нижньому Трьохсвятительському храмі вилучено чотири арки, збільшено отвори, споруджено нові двері, перемощено підлогу, розписано стіни, відновлено весь іконостас, після чого останній отримав хрещення на честь Пристрастей Христових.
Покровський собор втратив статус кафедрального за клопотанням того ж єпископа Інокентія в 1846 році після повернення катедри до Успенського. На той момент в обителі залишилося лише вісім ченців, але чудотворна ікона Озерянської Божої Матері, щорічні входження якої до Харкова на зимовий період з Куряжа, незабаром привернула сюди нових братів на ряду з величезною кількістю благаючих.
У другій половині XIX століття під храмом Пристрастей Христових, там де раніше знаходилися усипальниця видатних харків’ян, була влаштована нижня церква Трьох святителів, кількість монастирської братії досягала шести десятків, в південній частині комплексу спеціально для чудотворної ікони Озерянської Богородиці був побудований дванадцятиголовий однойменний храм.
Червоні атеїсти, які захопили владу в Східній Україні на хвилі перевороту 1917-ого, звичайно ж не пощадили давню святиню – Покровський монастир був закритий ще в 1922-ому, а братія його розійшлася по містах і селах, частково зникнувши в комуністичному полум’ї. Будівлі ж самого комплексу на довгі сім десятиліть були пристосовані під потреби різних організацій від місцевого музею до військкомату Дзержинського району.
Сильно постраждалий під час Другої світової війни центральний храм комплексу був реставрований зі зміцненням основних несучих конструкцій, відновленням глав та основних архітектурних елементів, розібранням пізніших за часом споруди бабинця та переходу до архієрейського палацу в 1960 – 1965 під керівництвом архітектора В. Б. Петичинського і В.І. Корнєєва.
Практично на межі падіння комуністичного режиму 30 вересня 1990 року, вперше за багато років при відкритті обителі був здійснений перший чернечий постриг, що стало першою ластівкою відродження монастирського комплексу разом з духовною семінарією та повноправним поверненням архієпископської катедри.
Архітектура
Великий комплекс Покровського монастиря, що нині займає площу в 1,36га, виступає домінантою Університетської гірки з боку набережної Харкова. У його структуру входять Покровський собор, Озерянський храм, музей історії Харківської єпархії, архієрейський палац, будівля духовної семінарії, будівля єпархіальне управління Харківської та Богодухівської єпархії, келійний корпус.
Найцікавішою будівлею комплексу є Покровський собор (1689). У два поверхи на підкліті (верхній освячений на честь Покрова Пресвятої Богородиці, нижній – святих Василія Великого, Іоанна Златоуста та Григорія Богослова), чотири яруси, три куполи він є яскравим прикладом українського барокового храмового зодчества тільки побудованим в камені (цегла побілений по тонкій затірці). Трехчастинна структура церкви з безліччю заломів створює той несхожим на інші споруди (за винятком ізюмського Преображенського) образ – до восьмигранну центрального обсягу примикають п’ятистінний бабинець і вівтар під сферичним перекриттям, перекриття нижнього храму – зімкнуті на розпалубках, верхнього – восьмигранні верхи з двома заломами.
Із зовнішнього архітектурного оздоблення варто відзначити симетричні ризаліти поперечної вісі, що виконують роль контрфорсів, завершенням кожного ярусу служать багатошарові зубчасті карнизи, кути підкреслені висячими напівколонами з перехопленнями на кронштейнах, котрі повторюють напівколони лиштв, що тримають різні по конфігурації сандрики, перший ярус основного обсягу завершує обвідна крита галерея з дерев’яною аркадою.
Поруч з собором розташована чотириярусна з підвалом восьмигранна дзвінниця того ж часу побудови. Про її колишне подвійне призначення (оборонна вежа) говорить товщина стін. Шатер завершення увінчаний восьмигранною маківкою. З декору дзвіниці варто відзначити ступінчастий карниз першого ярусу, пояс ширинок, арки з архівольтами, прямокутні перспективні ніші.
Архієрейській палац представляє собою яскравий взірець класичної архітектури н-подібної форми на високому цоколі (бічні крила – триповерхові, центральний об’єм – двоповерховий). Центральні фасади його бічних крил, що утворюють ризаліти, вінчають трикутні фронтони в обрамленні фільонок з люнетою, перший ярус горизонтально членує французький рус з брівками на імпостами, а міжповерхових карниз має великий винос і кронштейни, неглибокі ніші із зображенням християнських святих доповнюють загальну картину. Центральний корпус на першому ярусі по обом фасадам має колонні портики доричного ордера, що підтримують балкон другого поверху, а також сильно виражений руст з підкресленим замковим каменем.
Архітектура Озерянського храму, зведеного за проектом єпархіального архітектора В. Немкіна в 1896 році, як візантійська базиліка, химерна і неповторна, що досягається за рахунок великої кількості добре опрацьованих декорових елементів: прикрашені рустом кутові лопатки, напівколони з перехопленнями та витонченими капітелями, аркатура, профільовані карнизи, зубчасті сандрики, вузькі віконні арки в обрамленні багатих лиштв, кутові маківки, балюстрада, круглі вікна хорів центральної нави.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Харківська обл., м. Харків, вул. Університетська, 8/10.
Посилання
- Нотатки мандрівника. Харківські прогулянки
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Лубни – Полтава – Харків), М26 (Харків – Запоріжжя – Сімферополь) або М27 (Харків – Бєлгород). З Харківської об’їзної по Сумській / Полтавському шляху до майдану Конституції, в західній частині якого розташований Покровський комплекс.
Громадським транспортом до вокзалів Харкова, а потім міським (метро / автобус) до зупинки «Площа Конституції» в центр міста. Свято-Покровський монастир розташований в південно-західній частині площі.