Історія
З густої зелені стародавніх рівнинних дубових лісів з сосновими перелісками та чагарниковими поростями на сторінки літописної історії Головби (первинна назва села) виступають в якості королівського маєтку під управлінням Луцького замку на початку XVI століття.
Згідно зі збереженими документами десь в 1520-х князь Костянтин Іванович Острозький (1460 – 1530) виклопотав половину Великих Головб, що належать до Козлінецької волості, Малі Головби та дворище в дванадцять душ в Бруховичах у великого князя литовського Сигізмунда I Старого (1467 – 1548) для Тихона Козинського.
Друга половина земель залишалася королівської садибою «в державі» старости Луцького князя Андрія Михайловича Сангушко-Кошинського (- 1560) рівно до того моменту, коли 29 вересня 1544 королева Бона Сфорца д’Арагона (1594 – 1657) поступилася йому Луцьким війтівством в обмін на маєтки Бруховичі, Козлиничі і залишок Голоб в Мельницькій волості.
Садиба Козинського увійшла разом з його племінницею Варварою Михайлівною (- 1590) як спадкова в дім Юрія Андрійовича Збаразького (- 1580) після їхнього шлюбу на початку 1570-х, а зі смертю Юрія і другого шлюбу Варвари управління нею взяв на себе новий чоловік, радомський каштелян Андрій Фірлей, який залишив по собі не дуже втішну пам’ять у зв’язку з багаторічними судовими справами за землю з Почаївською лаврою, а також розоренням Андрія Михайловича Курбського (1528 – 1583).
Під час визвольної війни 1648 – 1657 під проводом Богдана Хмельницького польське військо в агонії перших поразок від селянських загонів спалило Голоби разом з іншими селами краю дотла, залишивши після себе лише безлюдне дике поле, попіл і остови колишніх будинків.
У другій половині XVII століття цими землями володів шляхтич Богошевський який в гонитві за швидкою і наживою ввів додаткові податки, а також чотирьох-п’ятиденне відпрацювання панщини, що не додало йому популярності серед місцевого населення і багато хто тримав на нього камінь в рукові.
Другий раз Старі Голоби зникли в полум’ї російсько-шведської війни 1700 – 1721 років, спалені шведськими військами за відчайдушний опір, після чого на колишньому місці вже не відроджувалося – нове поселення селяни заклали трьома кілометрами південніше за старим траком Ковель – Млин.
Саме тоді (перша чверть XVIII століття) у маєтку з’явиться новий господар з роду шляхтичів Ерузальських, представникам якого були зобов’язані своїм існуванням величний костел у бароковому стилі і перший садибний палац.
У другій половині XVIII століття право власності на Голоби переходить до роду Вільгів, які фактично відбудовують розкішний палацовий комплекс з головною ренесансної двоповерховою перлиною, містким флігелем, що мав нішу для розміщення оркестру та зимовий сад, масивним надбрамним корпусом в оточенні розкішного парку наново.
Родині Вільгів, для яких Голоби стають фамільної резиденцією, зобов’язана своїм існуванням і православна церква Георгія Переможця, яку побудував в 1783 році останній черняхівський воєвода, сенатор Речі Посполитої Людовік Вільга (1750 – 1797), який зумів зберегти свої володіння в недоторканності після анексії Волині імперією двоголового орла в 1795-ому.
Після смерті батька і передчасної кончини в молоді літа трьох братів маєток в 1797 році перейшов в повноправне володіння єдиної дочки Людовіка Юзефи, що була в шлюбі з колишнім ватажком ковельського дворянства Каетаном Божидар-Підгорецьким. Їх фамільна резиденція в Голобах на час франко-російської війни 1812 року стала тимчасовою ставкою головнокомандувача союзних військ генерала Карла I Філіпа цу Шварценберга (1771 – 1820), що очолював похід проти наполеонівської армії.
Спадщину подружжя Божидар-Підгорецьких позділили навпіл їхні діти – дочка, в заміжжі графиня Ронікер, та син Каетан Каетанович, який ледь-було не втратив свою частину садиби Вільгів за участь у польському повстанні 1863 року, за що був засланий до Сибіру, а після повернення в 1880-ому розділив і роздав майже всі свої землі на чиншовому праві німецьким та польським колоністам, залишивши за собою лише дві корчми, сад з будинком і двадцять десятин землі. При ньому палац батьків прийшов в суцільний занепад.
Друга половина Голобського маєтку з флігелем станом на початок ХХ століття перебувала у власності дочки графині Ронікер в заміжжі Марії Михайлівни Подлевської, яка переобладнує флігель під приватні апартаменти з прибудовою додаткових обсягів на місці парадного залу та оранжереї Вільгів зі збереженням початкового фундаменту, а розкішний припалацевий парк поповнюється новою екзотикою для цих місць – звіринцем. Її спадкоємиця, дочка Марія Станіславівна Подлевська-М’яновська, володіла садибою весь польський міжвоєнний період першої половини ХХ століття.
Після радянської окупації Волині за підсумками Другої світової війни розкішний особняк, як і все інше приватне майно, було націоналізовано і віддано на потребу радянському суспільству: військовий шпиталь, лікарня, будинок культури, дитячий садок, що при мізерному фінансуванні інфраструктури країною робітників і селян не залишили розкішному маєтку шансу – вона поступово прийшла в занепад. Так що зараз один з останніх уламків колишньої розкоші голобінской садиби зараз терпляче чекає своєї черги на реставрацію, щоб знову засяяти всіма гранями своїй затишній краси.
Архітектура
Складний в плані асиметричний двоповерховий периметр палацу в Голобах в стилі необароко, захований в глибині парку, під’їзна алея якого виходила раніше до надбрамного корпусу з боку головної вулиці села, і зараз вражає витонченістю своїх форм, хоча в радянський період завитки його фронтонів, вінчальні вазони колон балконного огородження, відкрита веранда західної прибудови були знищені як зайва розкіш.
З колишньої уютної краси флігеля Вільгів залишилися лише напівкруглий балкон на шести колонах доричного ордера без бази центрального входу з профільованим карнизом, розірваний фронтон в обрамленні фільонок, високі аркові віконні прорізи другого ярусу, люкарни, залишки колон парапету балконного огородження та широкий профільований лобовій карниз.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Волинська обл., смт Голоби, вул. Шевченко, 14.
Як дістатися
Автотранспортом по трасах М19 (Доманове – Ковель – Луцьк – Дубно – Збараж – Тернопіль – Чернівці – Тереблече), яка проходить по Голоби уздовж колишньої садиби Вільгів.
Громадським транспортом до залізничної станції «Голоби», а потім по перпендикулярній вулиці від вокзалу прямо до палацу два квартали або міжміськими автобусами, прямуючими через селище міського типу (маєток розташоване вздовж траси).