Історія
Під час спорудження першої задокументованої рукою літописця фортеці між Харковом і Лопанню українцями з правого берега Дніпра в першій половині XVII століття, котрі рятувалися від польських національно-релігійних утисків, тут шумів незайманий ліс, захищаючи її підступи з півночі.
Харків підступив до кордонів майбутнього Цвинтарного провулка лише через століття, коли на південно-західній околиці дикої місцевості з’явилися перші поховання Мироносицької парафії, який тоді ще не входив в межі міста.
Як адміністративно-територіальна одиниця на мапі вулиця-провулок вперше з’являється лише в 1854 році – слобожанський столиця переживала бурхливий соціально-економічний підйом в XIX століття, який потребував значного збільшення її территорії. Земля в затишному передмісті, до того ж не відокремленому від центру водними перешкодами, що створювало під час повені чималі проблеми, стала привабливим придбанням для заможних городян.
Так відразу кілька порожніх до того ділянок були викуплені сім’єю Алчевських. Центром забудови стала садиба засновників харківської гілки Алчевських – Олексія Кириловича (1835 – 1901) і Христини Данилівни (1841 – 1920), особняк для яких було доручено спроектувати чоловіку їхньої старшої доньки Ганни (1868 – 1931), місцевій знаменитості архітекторові Олексію Миколайовичу Бекетову (1862 – 1941).
Оточений розкішним садом досить невелика вілла-палац в італійському стилі, закінченням будівництва якого в офіційних документах значиться 1893 рік, була не стільки велична, скільки легка і затишна – якраз в стилі своїх господарів, які більше значення надавали меценатству, освіту, прогресу, ніж зовнішнім атрибутам свого багатства. А через три роки на протилежному боці вулиці з’явилася затишна резиденція самого Олексія Бекетова.
Ще однією знаменною подією стало, не дивлячись на офіційну заборону царської влади, поява в 1898 році за Мироносицька № 5 (як в той час офіційно значилася ділянка) першого в Україні пам’ятника великому Тарасу Григоровичу Шевченку (1814 – 1861), образ якого в сім’ї Алчевських був особливо шанований у зв’язку з активною проукраїнською позицією самих Олексія Кириловича та Христини Данилівни.
Однак сімейне щастя найбагатшої сім’ї Слобожанщини під цією покрівлею тривало не довго – в 1901 при дивних обставинах в Петербурзі помер глава сім’ї, а його імперію фактично захопили і поділили жадібні до легкої наживи імперці і їхні поплічники. Будинок для покриття боргів був виставлений на продаж.
Новим власником садиби стає дійсний статський радник М.М. Шабельский, якому мармуровий бюст Кобзаря не припав до душі, тому сім’я Алчевських забрала його із собою. Насолоджуватися затишком італійського палаццо на українській землі новому господареві довелося теж не довго – в 1917-ому озброєний більшовицький переворот поставив хрест на всій імперської еліти і приватної власності як такої.
Найбільш витончену харківську перлину архітектури з власним парком з ініціативи організатора «червоного терору» Фелікса Дзержинського (1877 – 1926) забрало для розміщення свого клубу в 1921-ому наймогутніше відомство нової країни рад – всеросійська надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією (ВНК).
В якості головного досугово-розважального центру каральних органів особняк Алчевських проіснував практично весь радянський період, переживши дві масштабні перебудови: в 1945-ому з надвірного фасаду на місці відкритої веранди був прибудований зал для глядачів, у другій половині 1950-х за проектом архітектора військово-будівельного відділу МВС Миколи Федоровича Черноморченко проводиться ще одна модернізація з порушенням початкового силуету.
В незалежній Україні садиба перейшла у спадок управлінню внутрішніх справ Харківської області з розміщенням в цих стінах центру його громадських зв’язків, музею історії органів внутрішніх справ і морського музею, завдяки діяльності яких на її території в 1995 році з’явився пам’ятник загиблим міліціонерам і каплиця архістратига Михаїла як головного покровителя вартових правопорядку з дзвіницею в 1997-му.
Так що зараз особняк Алчевських – це симбіоз часів, звичаїв, стилів і культур, який дбайливо зберіг пам’ять про своїх творця і першого власника в кожному закрутку своїх витончених ліній, щоб через дев’ять десятиліть підтвердити геніальність зодчого першого і правоту проукраїнську позицію другого.
Архітектура
Двоповерховий оперезаний по периметру відкритими терасами (північна знищена під час реконструкції 1940-х) особняк Алчевських кілька заглиблений в бік маєткового парку від червоної лінії забудови. При цьому його характерний для італійського палаццо асиметричний легкий контур при мінімальній кількості ренесансного декору білим лебедем виділяється на тлі іншої забудови кварталу.
Завдяки обмеженості архітектурного набору засобів декорування (канельовані і гладкі напівколони, колони, пілястри іонічного та доричного ордерів, відкриті тераси з витонченими балясинами парапету другого ярусу, мережчатий аттиковий пояс з рослинним орнаментом, кутові пілястри складного русту, жіночі маскарони міжвіконного простору, профільований лобовій карниз великого виносу на модильйонах), котрі Бекетов використав для оформлення, сам особняк-палац має ту незабутню красу, яка відрізняє справжній виттвір геніїв, вписуючи їх імена золотими літерами в історію.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Харківська обл., м. Харків, вул. Жон Мироносиць, 13.
Посилання
- Нотатки мандрівника. Харківські прогулянки
- Історичны факти. Життя і трагедія однієї людини
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Лубни – Полтава – Харків) або М26 (Харків – Запоріжжя – Сімферополь). З Харківської об’їзної по Сумській до вул. Жон Мироносиць, в третьому кварталі якої розташована колишня садиба Алчевських.
Громадським транспортом по залізниці / маршрутними таксі до Харкова. У місті орієнтир – станція метро «Архітектора Бекетова» / сквер Перемоги, а далі по вул. Жон Мироносиць до особняка Алчевських.