Історія
Азовське море на заході
Колись давно, на зорі існування планети Земля в нескінченному космосі, воно було частиною єдиного світового океану, доки зміни клімату не привели до значного звуження його кордонів за рахунок обміління. Тоді-то (14 – 10 мільйонів років тому) і почали вимальовуватися перші контури континентів і морів. Величезна територія від Тянь-Шаню до Відня (в тому числі й майбутня українська земля) була вкрита величезним внутрішньоконтинентальним Сарматським морем, де Крим, Карпати і Кавказ виступали лише скельними островами.
Подальша зміна земного рельєфу вималювалася контур Понтійського моря, з обмілінням якого Кримський півострів фактично розділив його на дві частини. На берегах східної з теплим субтропічним кліматом, великою кількістю риби у воді і живності люди селилися з часів кам’яного віку (три мільйони років тому), залишивши свій розчерк на узбережжі слідами численних стоянок, наконечниками списів і стріл, знаряддями для оброблення дичини, обробки шкір і виготовлення одягу.
Літній азовський прибій
З приходом неоліту (близько дванадцяти тисяч років тому) Приазов’я, що спонукало до орання, отримало своїх перших хліборобів поруч зі розвитком скотарства, полювання і рибальства. Цікаво, що в триярусному похованні (досліджено 122 поховання) того часу на будмайданчику заводу “Азовсталь” в 1930-х окрім крем’яних і кістяних мотик, зернотерок, серпів, ножів були виявлені всілякі прикраси з кабанячих, вовчих, лисячих іклів, кісток та черепашок.
Пізніше, в епоху міді – бронзи (чотири – три тисячі років тому), на берега Меотиди прийшли землеробсько-скотарські племена древнеямної, катакомбної, зрубної культур, які принесли з собою глиняний посуд, сокири, ножі, швейні приналежності. Імовірно в той же час Азовське море стає судноплавним.
А за ними – послідовно кіммерійці і скіфи (V століття до н.е.), в курганах яких археологи виявили залізні і мідні пластини панцира, бронзові пряжки, наконечники стріл і унікальну кам’яну статую скіфської воїна, а також ряд предметів побуту (амфори для вина і оливкового масла, світильники, скляний бальзамарій) свідчать про торгівлю між жителями Азовського узбережжя та грецькими полісами Північного Причорномор’я. До того ж періоду відносяться перші збережені документальні відомості про Меотське озеро в роботах Геродота (484 – 425 до н.е.).
Зимове Азовське море
Хоча перші збереглися задокументовані абриси майбутнього Азовського моря з’являються лише в II столітті у Клавдія Помпея (100 – 170), коли бал в Приазов’ї правили племена салтівської культури, що як і попередники займалися вирощуванням оранки і скотарства. Фактично вони і були одними з прабатьків української нації.
Згідно офіційної версієї історії в IX столітті ці землі стали східним кордоном високорозвиненої європейської держави Київська Русь, яке взяло під контроль стародавні торгівельні шляхи з півдня на північ та із заходу на схід через Північний Кавказ і Крим. Хоча протягом усього існування їй доводилося відстоювати свою територію в протистоянні з кочівниками: хазарами, печенігами, торами та половцями. Кургани останніх в приазовських степах – цікаве зібрання витончених ремісничих виробів від шабель і сагайдаків до шкіряних тисненених чобіт і кінських вудил.
Після татаро-монгольської навали 1240-ого, під копитами якої загинула за різними оцінками від чверті до половини населення Русі-України, Приазов’я на довгі століття перетворилося на безлюдне, продуване всіма вітрами Дике Поле, зрідка перетинане турецькими, татарськими, російськими загонами в пошуках битви за панування на цій землі.
Набережна Лівого берега в Маріуполі
Кримське ханство в XV столітті все ж змогло встановити контроль над північним азовським узбережжям в тому числі завдяки перевазі на морі. Одна за одною уздовж берегової лінії з’являються його дозорно-оборонні фортеці, але вже через кілька десятків років їх спокійне життя порушили господарі цієї землі – українці.
Нічийний шматочок землі на стику інтересів трьох могутніх держав вподобали для себе вільні українці у втечі від жорсткості польського та московського гніту в XVI столітті. Дуже швидко на північному березі Азова з’являються козацькі зимовники, причому кордоном Запорізької Січі і Війська Донського проходила по Кальміусу, в гирлі якого стояли фортеці Кальміуської паланки на правому березі – першої, а на лівому – другого.
Саму річку українська вольниця протягом двох століть (до розгрому Січі військами Московії в 1775 році за наказом Катерини II (1729 – 1796)) використовувала в якості запасного шляху підходу до свого стану після повернення з Азовських походів в обхід гирла Дніпра, де на неї чекали кораблі ворога з татарського і османського числа.
Азовське море восени
Щоб знищити сліди козацької вольниці на місці паланки запорожців вже в 1778-ому було закладено повітове місто Павлівськ (через рік перейменоване на Маріуполь) Азовської губернії, яке швидко перетворилося на найбільший порт колишньої Меотиди, чому чимало сприяло будівництво в гирлі Кальміусу наприкінці наступного століття двох металургійних підприємств: “Нікополь” і “Руський Провіданс” (пізніше стали єдиним цілим, відомим під ім’ям меткомбінату ім. Ілліча).
В той же час нагальне питання зростання продажу за кордон української пшениці було вирішено російським урядом через новий порт, закладений в Бердянській затоці в 1825-ому.
Азовське море стало однією з арен бойових дій Кримської війни 1853-1856 років, коли його порти були блоковані англо-французької ескадри, а в Маріуполі, окрім обстрілу міста, її десант 24 травня 1855 знищив кілька складів в місцевому порту.
Наступним етапом розвитку азовського морського судноплавства стали гілки залізничного сполучення Катеринославської залізниці Оленівка – Маріуполь (1882) та Чаплине – Пологи – Бердянськ (1899), які дали можливість задовольнити зростаючий попит Європи на українські зернові.
Азовське море
Після Першої світової і радянської окупації роль внутрішнього моря ставала вагомій з кожним роком: будівництво другого металургійного гіганта в гирлі Кальміусу (Азовсталь, 1930-е) з судноплавним каналом для підвезення агломерату з Камиш-Бурунського залізорудного комбінату, нарощування експорту всього, що був готовий купувати закордон, організація уздовж узбережжя теплого моря безлічі баз відпочинку, великі рибцово-осетрові заводи і нерестово-вирощувальні господарства, прокладка міжнародних екскурсійних маршрутів, що тривало і після потужного удару Другої світової війни.
Після здобуття Україною незалежності в 1991-му Азовське море стало, згідно юридичного договору від 2004 року, внутрішнім між Україною і Російською Федерацією, але десять років потому остання порушила договір, анексувавши Крим і закривши українським військовим суднам Керченську протоку для проходу.
Архітектура
Весняний пожежа над Азовом
Саме мілководне в світі Азовське море займає площу 38 тисяч км² (водозбору – 586 тисячі км²) при середній глибині 8 метрів (максимальна – 14м) і відноситься до басейну Атлантичного океану, пов’язане з ним послідовно: Керченська протока – Чорне море – Босфор – Мармурове море – Дарданелли – Егейське море – Середземне море – Гібралтар.
Берегова лінія протяжністю 1472км різноманітна і сильно ламана з безліччю довгих кіс в північній частині. Причому біля південного берега глибина більше, ніж у північного, хоча і той і інший у зв’язку із мілководдям самого моря сильно схильні до відпливи і припливи під дією вітрів, а також промерзанню до дна в зимові місяці іноді на відстань до кілометра від берегової лінії.
Узбережжя здебільшого являє собою пологі схили вкриті піщаником з невеликими острівцями вулканічного походження, місцями з переходом в гори з обривистими схилами. При цьому місцями складне ложе дна, особливо біля південного узбережжя, щільно заповнене чохлом четвертинних відкладень, тому що щорічно сюди потрапляють 52,38 млн. тонн седиментаційного матеріалу, що наносяться річками (в основному Доном та Кубанню). В результаті це створює складний малюнок донних выдкладень.
Кораблі на рейді
Температурний режим Азовського моря коливається від точки замерзання до + 28,5С° на поверхні води наприкінці липня – початку серпня при середньорічній – + 11С° (міжрічны коливання +/- 1С°).
До гідротехнічного освоєння річок солоність морської води була тут в три рази нижче солоності Світового океану через труднощі водообміну з сусіднім Чорним морем (найбідніші на сіль – північні райони). Зараз вона стабілізувалася на рівні 11%.
Багата флора азовських вод представлена в основному фітопланктоном (діатомові, перідинієві, синьо-зелених, кладофорові водорості), а переважна кількість фауни складають молюски. Іхтіофауна представлена 103 видами 76 родів (у тому числі білуга, севрюга, оселедець, рибець, осетер, бестер, шемя, судак, лящ, тарань, чехоня, пеленгас, калкан чорноморський, камбала-глоса, тюлька, перкарина, трьохголкова колючка, риба- голка, всі види бичків, азовська і чорноморська хамса, чорноморський оселедець, барабуля, сингіль, гостроніс, лобан, чорноморський калкан, ставрида, скумбрія). Ссавці представлені одним видом – морська свиня (азовський дельфін) – найдрібніше тварина з групи китоподібних.
Пам’ятки
Осінній захід
Головною визначною пам’яткою Азовського моря можна вважати безліч кіс, три з яких Білосарайська, Бердянська та Обіточна є рекреаційними зонами і природними заповідниками з унікальним набором природних даних.
Але затоку Сиваш (система мілководних заток з Арабатською стрілкою та з’єднувальною Геніченською протокою), що відокремлює Крим від Азова – унікальне явище зі своїм мікрокліматом. При довжині близько 200км і ширині від 2км до 35км, він має невелику глибину (всього до 3,5 м), що створює специфічний світ його існування, прогріваючись влітку до + 32С°, а взимку зовсім замерзаючи.
Додаткова інформація
Місце розташування: Україна, Донецька / Запорізька / Херсонська область.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М14 (Одеса – Мелітополь – Маріуполь – Новоазовськ), яка прямує вздовж узбережжя то наближуючись, то віддаляючись від берегової лінії Азовського моря.
Громадським транспортом до будь-якого великого населеного пункту на узбережжі (Генічеськ / Кирилівка / Степанівка / Приморськ / Бердянськ / Урзуф / Маріуполь), а потім – громадським або приміським – безпосередньо до берегової лінії.