Бернардинський кляштор в Ізяславлі

Історія

Бернардинський монастир з костелом святого Михайла в Ізяславі Бернардинський монастир в Ізяславі

Он білим лебедем ширяє над потерпаючим в зелені містом на ріці Горині так давно, що люди давно забули хто був його будівельником і яку місію він виконував. Існує наукова думка, що відлік його існування починається задовго до офіційної дати і відноситься до початку XII століття, коли хтось з удільних волинських князів (імовірно Ізяслав) побудував на стратегічній височині замок для захисту своєї дідідвщини.

Хоча за іншими твердженнями (теж не підтвердженими документально) саме на цьому містився оборонний православний жіночий монастир за володіння Заславлем, як з давніх-давен називався Ізяслав, князів Острозьких (перша половина XV століття), побудований за зразком Дерманського або Межирицького за наказом Василя Красного ( – 1461). Вважається що в цих стінах довгий час зберігалась головна святиня роду Острозьких- Заславських чудотворна ікона Пресвятої Богородиці.

Документальна ж історія споруди, вже в якості католицького притулку отців-бернардинів починається з навернення Івана IV Івановича Заславського разом із сім’єю до віри римського католицизму в 1594 році. В своїй новій релігійній ревні в 1603 році імовірно на місці православної фортеці-монастиря він заклав кляштор для братів бернардинського ордену з костелом на честь святого Михайла.

Дзвіниця костелу святого Михайла Дзвіниця бернардинського кляштору

Роботи зі зведення масштабного храмово-оборонного комплексу за проектом архітектора Якубу Мадлена на пагорбі над містом тривали більше двох з половиною десятиліть, а після закінчення він став головною перепоною для ворога на більш уразливій північній околиці Старого міста, увійшовши до основної лінії фортифікаційних споруд.

Однак існувати обителі в завершеному первинному вигляді довелось не довго — під час визвольної війни з Богданом Хмельницьким на чолі, козацькі загони в 1648-ому розгромили всі католицькі святині Ізяславля як утотожнення польського панування, і кляштор бернардинців не був виключенням. Майже вісім десятиліть життя в притулку жебрачого ордену ледь жевріло.

Поверненням до повноцінного життя обитель зобов’язана чоловікові останньої з нащадків найзаможнішого та шановного роду Остозьких — Заславських – Любомирських Марії Анни (1693 — 1729), Павлу Карлу Сангушко (1680 — 1750), котрий в 1727-ому почав відновлювальні роботи за проектом українського архітектора італійського походження Паоло Фонтана (1696 – 1765).

Ізяславський костел святого Михайла Костел святого Михайла в Ізяславі

Фактично весь час кляштор, який не мав у володінні нерухомого майна, існував за рахунок величезних грошових пожертв сім’ї Сангушків та інших волинських панів. Причому окрім утримання черненої братії за цей кошт утримувалися студії філософії, риторики, теології (з 1740 року). Крім того в цих стінах, як в головній родинній скарбниці, зберігалися портрети Сангушків, Святополк-Четвертинських та інших.

Реконструкція комплексу перманентно тривала десятиліттями і передалась у спадок третій дружині князя Павла Карла, Барбарі Сангушко (в дівоцтві Дуніній) (1718 — 1791), котра перебудувала його в стилі бароко з витонченими фронтонами, різьбленим іконостасом, новими органом, настінним розписом, вівтарем та ліпниною. У червні 1775-ого до оновленого костелу святого Михайла в урочистій обстановці було повернено чудотворну ікону Пресвятої Богородиці, а у вівтар святого Франциска – вмуровано реліквії святого Валентина з Ватикану.

Після анексії частини української території Московією після остаточного розпаду Річи Посполитої, бернардинський притулок віри Заславля в 1797 році став головною резиденцією Руської провінції непорочного зачаття Діви Марії, в якості якої проіснувала вісімнадцять років.

Декор Ізяславський монастирських корпусів Декор монастирських корпусів

З посиленням релігійної політики московитів на користь православ’я в 1841-ому кляштор перевели до другокласних із забороною на просвітницьку діяльність та урізанням бюджету. Але він поступово перетворився на єдиний діючий у всій Литовсько-Руській провінції станом на початок ХХ століття. Саме тому сюди звозили найцінніше (в тому числі зібрання зачиненого в 1854-ому Дубненського бернардинського та майже весь архів сеймових щоденників). В результаті тут накопичилась бібліотека в п’ять тисяч цінних примірників.

При цьому з дозволу дієцезії кляштор перетворився на пенітенціарний та богадільний центр, що спроракувало його нерадісне майбутнє. Московська влада зробила все, щоб після смерти останнього ченця в 1910-ому життя в цих стінах зупинилося, але Перша світова 1914 — 1918 років ненадовго виправила ситуацію — брати почали повертатися до своїх волинських домівок.

Але у комуністичного режиму, який захопив волинські землі після зброєного перевороту 1917-ого, на кляшторні корпуси були свої плани — починаючи з 1920-их тут розташовувалися пенітенціарні установи різних рівнів, хоча останній бернардин полишив Ізяслав лише в 1932-ому разом із цінною бібліотекою та частиною церковного начиння.

Вежа південної вісі трансепту костелу святого Михайла Вежа костелу святого Михайла

В “кращих” традиціях радянського союзу пам‘ятка архітектури набула офіційного статусу лише в 1960-х, коли унікальні внутрішні інтер’єри та оздоблення практично було знищено при чисельних неконтрольованих перебудовах та переплануваннях. А заборона на відчуження з’явилася лише за незалежної України в 2008 році. Хоча і зараз в цих стінах міститься виправна колонія, що унеможливлює ретельне наукове дослідження комплексу, в храмі святого Михайла капеланами української греко-католицької церкви було відновлено пастирську роботу.

Архітектура

Бернардинський комплекс в Ізяславі, що складається з костелу та прибудованих до нього кляшторних корпусів, представляє собою замкнений тинькований цегляний периметр з двома внутрішніми дворами. Його територія від часу побудови обгороджена глухою кам’яною стіною с вмурованою двоярусною трипілонною арковою дзвіницею на три дзвони з чотирисхилою черепичною покрівлею прикрашеною простими лопатками, карнизом та нешироким фризом.

Вежа бернардинського монастиря в Ізяславі Вежа ізяславського бернардинського монастиря

Костел святого Михайла – хрестоподібний однонавовий під черепичним дахом з гранованою апсидою на сході та нартексом на заході являє собою яркого представника раннього бароко. Відмінною рисою споруди була квадратна в плані вежа-надбудова південної вісі трансепту під шатровим дахом. Над нартексом знаходиться відкрита галерея за кованою огорожею з цегляними стовпчиками та входом із хорів. Зовнішній декор складають лопатки, складнопрофільний карниз, контрфорси, коробові арки вікон, таблички раніше прикрашені сценами із Святого писання, а також кам’яними фігурами святих по кутах фронтонів (останні повністю втрачені). Головною прикрасою будівлі слугують фронтони в обрамлені фільонок та складним барельєфним малюнком тимпану.

Бернардинський кляштор складається з кількох корпусів та примикає до храму з півдня, утворюючи два замкнених внутрішніх дворики та займаючи площу приблизно 67м х 37м (південний з трьох боків прикрашала відкрита аркова галерея), з ризалітом на східному фасаді, який раніше був трапезною і мав третій оборонний ярус. Розкішний декор, що складається з аркатури, орнаментованого фризу, пілястрів доричного ордеру, волют, аркових та прямокутних ніш прикрашає стіни, а входи-тамбури відрізняє ліпне багатство барокових тимпанів.

В’їзна брама та огорожа складені з бутового каменю, тиньковані захищали кляштор з чотирьох боків. Раніше оборонний периметр включав три дозорних вежі, але на зараз вони розібрані або нізведені на висоту паркану, який сягав шести метрів заввишки.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Хмельницька обл., м. Ізяслав, вул. Костельна, 2.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Р05 (Сарни – Рівно – Старокостянтинів) або Р32 (Кременець – Ржищів) або Р49 (Новоград-Волинський – Шепетівка) далі – по Т1804 (Корець – Славута – Антоніни) або Т2313 (Кам’янка – Шепетівка) до Ізяслава. В місті по Острозькій – Шевченка — Незалежності а далі Монастирській — Бернардинській до обителі.

Міжміським транспортом до Ізяслава, а потім – в Старе місто, що прямує по Шевченка — Острозькій до вулиці Костельній — Бернардинській, по яких прямувати один квартал до костелу святого Михайла.

Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті