Для розвитку фізичної форми малечі в українському фольклорі є цілий ряд рухливих ігор, які при передбачуваної частої зміни видів активності допомагають виплескувати накопичену фізичну енергію при не виснажливому темпі рухів та розвитку кмітливості, уваги та швидкості прийняття рішень в постійно змінюваних обставинах. Прикладом таких ігор слугує розважайка Горобчики.
За правилами гри на землі окреслюється замкнене коло приблизно діаметром 5 – 6 кроків, в приміщенні його можна означити мотузкою чи стрічкою. Внутрішнє поле кола — це так званий «домівка», всередині якої рондомно розкладаються якісь невеличкі предмети-«зернята» (наприклад іграшки). В домівці оселяється «кіт»-охоронець обраний на початку гри серед всіх гравців за допомогою лічилки, якому доручено пильнувати домашнє добро (ті самі предмети).
Окрім «кота» всі інші гравці вважаються «горобчиками». Простором їхнього панування (де пташки можуть вільно дозвільно «літати»-переміщуватися), є вся територія поза межами кола.
І «котові», і пташенятам забороняється перетинати межу кола (логічне пояснення: охоронець не може покидати свій об’єкт захисту, птахи «бояться» залітати в будинок). При цьому мета «горобчиків» — витягти з дому якомога більше зернят і при цьому не бути пійманими «котом».
Пійманим чи «з’їденим» вважається «горобець», якого всередині кола за спроби витягти зернятко торкнувся «кіт» (пійманий горобець втягується всередину кола, стаючи додатковою перешкодою для активних учасників гри).
Переможцем рахується останній «живий горобець» (при відсутності вже зернят-предметів в колі) чи «кіт», якщо зміг з’їсти всіх «горобців» і зберіг бодай одне «зернятко».
При вище названих у малечі підвищується спритність координації, формується ментальне уявлення себе, як частини групи, та випрацьовуються навички спільної роботи для досягнення результату.