Ой п’є Байда мед-горілочку,
Та не день, не нічку,
Та не годиночку. (два останніх рядки повторюються двічі)
Прийшов до нього цар турецький:
«Ой що ж ти робиш,
Байдо молодецький?» (два останніх рядки повторюються двічі)
«Ой п’ю, царю, мед-горілочку,
Та не день, не нічку,
Та не годиночку!» (два останніх рядки повторюються двічі)
«Покинь, Байдо, байдувати,
Сватай мою дочку
Та йди царювати!» (два останніх рядки повторюються двічі)
«Твоя дочка — поганая,
Вся турецька віра —
Віра проклятая». (два останніх рядки повторюються двічі)
Ой як крикне цар турецький
Та на свої слуги,
Слуги молодецькі: (два останніх рядки повторюються двічі)
«Візьміть Байду, ізв’яжіте
Та за ребро гаком,
Гаком зачепіте!» (два останніх рядки повторюються двічі)
Взяли Байду, ізв’язали
Та й за ребро гаком,
Гаком зачіпали. (два останніх рядки повторюються двічі)
Висить Байда на дубочку,
Та не день, не два,
Та й не одну ночку. (два останніх рядки повторюються двічі)
Прийшов до нього цар турецький:
«Ой що ти бачиш,
Байдо молодецький?» (два останніх рядки повторюються двічі)
«Бачу, царю, два дубочки,
А на тих дубочках
Сидять голубочки. (два останніх рядки повторюються двічі)
Дозволь, царю, лучка взяти.
Тобі на вечерю
Голубочка зняти!» (два останніх рядки повторюються двічі)
Ой як стрельнув Байда з лука
Та попав царя
Поміж самі вуха, (два останніх рядки повторюються двічі)
А царицю — в потилицю,
А цареву дочку —
В саму головочку. (два останніх рядки повторюються двічі)
«Тобі, царю, в землі гнити —
Байді молодому
Мед-горілку пити!» (два останніх рядки повторюються двічі)
Ой п’є Байда мед-горілочку
Класична українська народна історична пісня (дума) належить до періоду раннього козацького епосу (XVI століття. За українською фольклорною традицією її головним героєм виступає реальна історична постать, Дмитро (Байда) Вишневецькийм (бл. 1516/1520–1563/1564), який походив із знатного волинського князівського роду Гедиміновичів (герб Корибут). Істориками він вважається за засновника козацької вольниці.
В пісні Байда попри своє шляхетське походження постає в якості типового уособлення молодця-козака (який «п’є мед-горілочку» і байдикує). При чому викладання життєвих перепотій цієї, знакової для України постаті, в притаманному для народних дум ведеться лінгвістично спрощеною мовою, але дотримання всіх історичних фактів дотримано з хронологічною точністю в контексті хронік раннього козацького опору Османській імперії та Кримському ханству.
Головне послання, яке червоною ниткою пронизує всю баладу, є ода українському вільному духу навіть ціною власного життя готовий захищати власну землю сублімований через героїзації постаті Дмитра Вишневецького як одного з «батьків» Запорозької Січі і пов’язана з тією епохою, коли козацтво перший раз стало щитом Європи від східної загрози, поклавши фундаментальний початок відродженню української ідентичності через століття забуття .
Сьогодні «Ой п’є Байда» – одна з найвідоміших українських історичних пісень, яку виконують у фольклорних, козацьких та сучасних інтерпретаціях.