Щедрівки та щедрування становлять важливу частину давнього новорічного обрядового комплексу українського народу, що виконувався в період зимового сонцевороту, а саме 31 грудня. Цей звичай має дуже глибоке коріння: дослідники вважають, що його походження сягає ще епохи патріархально-родового суспільства. Протягом століть обряд змінювався, доповнювався новими елементами, однак його основний зміст залишався незмінним – за допомогою слова, пісні та символічних дій впливати на майбутнє, бажаючи родині добробуту, достатку, врожаю та злагоди.
Назва «щедрівка» є показовою і глибоко символічною: вона відображає головне призначення цих пісень – накликати щедрість природи, забезпечити багатий урожай і загальне благополуччя. Саме тому в текстах щедрівок домінують побажання достатку, щастя, здоров’я та успіху в господарстві.
Щедрування відбувалося переважно в новорічну ніч. Найчастіше його виконували дівчата, які ходили від хати до хати, співаючи величальні пісні господарям. На перший день нового року особлива роль належала дітям: вони обходили оселі з «засівалками» або «посипалками», розсипаючи зерно як символ майбутнього врожаю та виголошуючи короткі віршовані побажання. Ці тексти нерідко мали жартівливий характер, поєднуючи серйозні побажання з гумором і дотепністю.
У щедрівках яскраво проявляється народна уява. У них створюється ідеалізований, навіть казковий світ, де бажане постає як уже здійснене. Звичайні речі набувають незвичайної краси: вони «світяться» золотом і сріблом, а життя людей змальовується як заможне, радісне й гармонійне. Господар у піснях постає величним і багатим, його родина – щасливою та дружною, а господарство – зразковим і квітучим.
Склалася ціла система величальних пісень, адресованих різним членам родини: господарю, господині, молодим хлопцям і дівчатам, старшим людям. У цих піснях використовуються образні порівняння, що підносять людину, надають їй особливої гідності. Наприклад, господаря можуть порівнювати з «царем» чи «паном», що символізує не соціальний стан, а уявлення про достаток і добробут. Навіть найбідніший слухач, чуючи такі пісні, міг уявити себе заможним господарем, оточеним достатком і пошаною.
Величальні образи стосуються й господині, яку змальовують як розумну, працьовиту та доброзичливу жінку, а також молоді – красивої, скромної й працьовитої. Попри певну гіперболізацію та фантастичність, ці образи мають реальне підґрунтя: за яскравими художніми прикрасами проступають риси звичайного селянського життя.
З часом у щедрівках з’являлися й відгомони історичних подій: боротьби з ворогами, важких випробувань, які випадали на долю народу. Проте навіть у таких мотивах провідною залишалася ідея мирної праці, прагнення до спокійного, заможного життя на рідній землі.
Композиційно щедрівки мають усталену будову: вони складаються із заспіву, основної частини, приспіву (найчастіше зі словами «щедрий вечір, добрий вечір») і завершення. У заспівах зазвичай окреслюється місце дії – ліс, поле, сад чи річка, що створює образний фон для подальшого розвитку пісні. Завершальні рядки часто містять побажання господарям і звернення з проханням про частування – природне завершення обрядового дійства.
Щедрівки як жанр народної поезії вирізняються багатством образів, символікою та глибиною змісту. Вони здавна привертали увагу дослідників українського фольклору, які збирали, публікували та вивчали ці пісні. У наш час традиція щедрування частково збереглася й відроджується як важливий елемент культурної спадщини – гарний звичай висловлювати добрі новорічні побажання та підтримувати зв’язок поколінь.