Стоїть же, стоїть нова світлонька,
А в тій світлоньці тисовий столик.
При тім столику три гості сидять,
Три гості сидять, три товариші.
Один товариш — ясне сонечко,
Другий товариш — та місяцько,
Третій товариш — та дрібен дощик.
Один із найяскравіших і найдавніших зимових обрядових звичаїв українського народу, колядування, тісно пов’язаний із виконанням колядок. Ці пісні становили важливу частину великого обрядового комплексу зустрічі Нового року, який відбувався в період зимового сонцевороту 24 грудня. У цей час люди не лише святкували зміну року, а й намагалися вплинути на майбутнє, використовуючи силу слова, співу та символічних дій.
Витоки колядування сягають глибокої давнини, ще епохи патріархально-родового суспільства. Протягом століть цей звичай зазнавав змін, збагачувався новими елементами, однак його основний зміст залишався незмінним: побажати господарям добробуту, щастя, врожаю та злагоди. Уявлення про магічну силу слова було надзвичайно важливим – вірили, що добре побажання, висловлене в обрядовій формі, обов’язково здійсниться.