Був один цар і мав трьох синів. Два були розумні, а один дурний. Той цар був уже в глибокій старості. Однієї ночі мав він красний сон: снилося йому, що є така вода, коли вмитися нею, то можна стати молодим. Рано пробудився він, став оповідати своїм синам і сказав:
- Котрий з вас дістане мені тієї води, наполовину царства матиме.
Відозвався старший син:
- Я вам, тату, дістану тієї води.
Зараз наказав майстрам робити корабель. В той час зробили корабель. Взяв він собі кілька жовнірів і поїхав за водою.
Вже рік немає його. Середульший син каже до тата:
- Я їду, аж я вам, тату, тієї води дістану.
Поїхав і другий.
Немає і того вже рік, а старшого два роки.
Тепер каже третій:
- Тату, я поїду, аж я вам тієї води дістану.
Відповідає йому тато:
- Іди, дурню! Ті розумні поїхали, та й стільки часу їх немає.
Почав просити тата. І дозволив йому цар їхати. Поїхав він, взяв з собою лиш два стареньких жовніри.
Ну, їдуть вони морем, їдуть місяць, ба й два місяці, немає ніде чужої землі. Їдуть далі, забачили гору, таку високу, що аж страшно дивитися на неї. Каже царевич до своїх вояків:
- Будемо під нею ночувати.
Приїхали під неї, стали і уздріли світло в тій горі. Прив’язали корабель, а царевич пішов до того світла. Приходить туди, бачить старичка і каже:
- Добрий вечір, татуню!
Старичок відповів йому і питається його, звідки він там узявся. Той почав йому розказувати всю правду, який татові сон снився за воду.
Каже йому той пустельник:
- Є така вода, але далеко. Я тут уже сто років живу, а ще не бачив я ні пташки, ні мурашки, аж тебе перший раз. Що б тобі подарувати? Подарую я тобі це весло – що раз погорнеш ним, то й сто миль пройдеш.
Подякував старичкові, а старичок каже:
- Їдь попід цією горою, там іще моїх два брати живуть, щось і вони подарують тобі.
Подякував і поїхав.
Приїхав до другого знов надвечір. Приходить до другого старичка і каже:
- Добрий вечір!
Відповів йому старичок і питає його так, як той перший старий.
Він і тому всю правду каже.
А старий йому відповідає:
- Є вода, але ще далеко. Двісті років тут живу, не видів нікого, аж тільки ти до мене в гості прийшов. Треба тобі щось подарувати. На тобі цю сопілочку. Як прийдеш до тієї води, а та вода на дуже високій горі, то заграєш – і все зсунеться на долину.
Взяв царевич ту сопілочку і пішов. Але як виходив, казав йому той дідок:
- Їдь до мого найстаршого брата, він також тебе нагородить, а як усе зробиш, поверни до нас звідти.
Він пообіцяв, що поверне.
Поїхав королевич до третього старичка. Приїздить він до нього, той старичок вздрів та й каже:
- Куди ти, королевичу, в далеку дорогу пустився?
А він зачав розповідати, що за молодильною водою татові.
Старик каже йому:
- Є вода молодильна, вже не дуже далеко. На ж тобі три пляшечки: як приїдеш до тієї води, набереш одну – буде миша, кинь; набереш другу – буде щур, кинь й другу; набереш третю – буде чиста, сховай!
Іще каже:
- Королевичу, дорогий, триста літ тут живу, не видів ні пташки, ні мурашки, аж тебе перший раз бачу, то прошу тебе, королевичу, будеш вертатись назад, вступи знов до мене.
Ну і поїхав. Приїздить під гору, як подивився на неї, а вона така висока, більше як тисячу сажень. Наказав від’їхати кораблем трохи, вийняв ту сопілочку, що йому дав старичок, як заграв у неї, а гора ізсунулася на долину. Приїздить королевич до берега, виходить з корабля, бере одного вояка з собою і йде на ту гору. Приходить до криниці, зачерпнув однією пляшечкою – є миша, кинув; зачерпнув другою – щур, знову кинув; зачерпнув третьою – чиста вода, сховав її до кишені.
Йде уже звідти, дивиться: такий палац – самим сріблом і золотом оздоблений, що він аж здивувався та й каже до того вояка:
- Мій тато який багатий і не має такого палацу, ану, зайду подивлюся.
Приходить до палацу, відкриває, входить до покоїв. В одному покої лежить сіно, в другому – жито і пшениця в великих мішках. Входить до третього покою – стоїть стіл, на нім стоїть три пляшки вина і лежить три хлібини. Сідає коло столу, п’є з одної пляшки і крає одну хлібину, п’є з другої, крає і другу хлібину, і так третю, і хліба знов, напився і наївся.
Дивиться – лежить панночка в ліжку, спить.
Будить і будить – не встає. Що робити? Бере перо в руки, пише картку, що такий-то був тут. І виходить до корабля; сідає і їде додому, утішений тим, що є вода.
Як раз погорне веслом, то сто миль проїде. Їде він, їде і приїхав до заклятої гори і вздрів здалека своїх братів на ній, що вже там пасуться, бо не було у них ні хліба, ні до хліба.
Тоді крикнув він до них:
- Там речі лежали понад два роки, а ти за один день спродав?
Прийшов гроші рахувати, порахував і каже:
- Якби мені ще і тих два склепи так продати…
Але там пробудилася та панночка, якій він залишив картку, коли воду брав, і пише вона до його тата, аби царевич приїхав до неї, а тут його нема…
Тепер цар просить того ката, що царевича мав стратити:
- Може, ти його не стратив.
Той відповідає, що ні. Тоді цар розписав по краю, де є такий без мізинного пальця, аби дали йому знати. Ксьондзи оголошували то по церквах, і той купець відозвався, що є в нього. Зараз подали диліжанс, і він поїхав.
Тато як уздрів його, обцілував.
От сів царевич у свій корабель і поплив. Припливає під гору, як заграв у сопілочку – гора зсунулась, він вийшов і забрав панночку.
Приїхали до його тата, побралися, погостилися і від’їхали до свого дому.
Тепер живуть собі, уже й синок у них є.
Одного разу синок розплакався. Батько не міг його нічим забавити і дав йому свою сопілочку, щоб дитина собі грала. А сам узяв рушницю на плечі і пішов у ліс на полювання та й забув сопілочку тую, що від неї гора зсувалась.
Вертається назад додому, а гора стала знов висока. Вздрів, що вже не вилізе на гору.
Та й пригадав, що мав три сестри. Він собі гадає: «Десь вони тут недалеко». Пустився в дорогу.
Іде, знайшов одну сестру, наймолодшу. Приходить на подвір’я, а там миша з карабіном бігає. Вийшла сестра, оборонила. Почав він їй розповідати все, як було, та й каже:
- Сестро, я хочу знати, де інші мої сестри.
Вона йому каже:
- Іди, миша тебе проведе.
Іде миша спереду, а він за нею. Приходить до другої сестри, а там щур з карабіном. Щур підбіг до нього, сестра вийшла, оборонила. Увійшли до хати. Розповів і цій так, як тій сестрі, і каже:
- Я був би радий знати, де моя старша сестра.
Вона каже:
- Ці двоє звірят тебе проведуть.
Привели його до найстаршої сестри. Дивиться, а там кіт з карабіном. Кіт нявкав, вона вийшла, оборонила. Увійшли до хати, почав розповідати всю правду: як він їздив за водою татові, як оженився, як пішов на полювання, все розповів. Вона каже йому:
- На тобі цих троє звірят, як вони тобі не дістануть тої сопілки, то ніхто тобі уже не дістане.
Взяв він їх з собою і пішов з ними до тої гори. Прийшов і каже:
- Ідіть, лізьте на гору.
Пішли, але треба було трохи через воду плисти, забрав кіт усіх звірят на себе і поплив.
Вилізли на гору. Каже кіт до миші:
- Ти верти діру малу, а щур за тобою більшу.
Провертіли, прогризли двері, взяли сопілку і пішли. Приходять до води, взяв кіт знов обох і пливуть. Щур сів котові на середину спини, а миша на голову і пливуть. А миша з радості бігає по голові, кіт хотів сказати: «Сиди тихо!» – та тільки розкрив рота, а сопілка і впала у воду.
Вийшли на берег і сваряться. Питає їх царевич:
- Є сопілка?
Вони кажуть, що втопили.
А він каже їм:
- Як не буде, то я вас поб’ю.
Пішли вони понад берегом, і найшов кіт рака, схопив його лапами, а рак каже:
- Королевичу, не їж мене, бо я маю дрібні діти!
А він відповідає:
- Найди мені сопілку, що я втопив, тоді не з’їм.
Рак пішов, шукає, нема. Виходить і каже:
- Нема!
Кіт посварився на нього і каже:
- Іди шукай, бо як не знайдеш, то я тебе розірву на шматки, де б не був, то знайду!
Пішов рак і знайшов. Виносить. Взяв кіт сопілку і віддав царевичу. Як заграв той царевич, гора зсунулася, і він увійшов до свого палацу…
І з того часу жили вони собі в добрі.