Міцні оборонні стіни у витонченій обгортці барокових закрутках багатьох любителів легкої наживи вводили в оману своїм нарочито химерним видом, але як тільки справа доходила до реальної битви, ось тут-то Свірзький замок і показував свої гострі зуби: грузькі болота, компактне розташування, добре прострілюваний навколишній периметр.
І тоді для агресора починалася довга і виснажлива облога, а захисники фортеці, в глибоких підвалах якої зберігалися чималі запаси продовольства на всі випадки життя, у дворі був виритий глибокий колодязь з кришталево чистою водою і повідомленням із зовнішнім світом у вигляді підземного ходу до Успенському костелу, лише посміювалися…
Він народився в бурхливо прогресуючому Харкові на зламі епох в 1895 році, коли здавалося, що світ остаточно покінчив з війнами і став на шлях прогресу і творення. Щасливе дитинство на одній з тихих вуличок в самому серці старого міста, де його матуся мала репутацію однієї із найкращих капелюшних майстринь, що створило благодатний грунт для розвитку багатогранних талантів юного обдарування, яке почало писати музику у вісім років. Йосип Шиллінгер.
Надходження в столичну консерваторію було справою вирішеною при таких безсумнівних музичних талантах. Благо закінчити її по класу диригування та композиції йому вдалося в 1917-му, щоб встигнути повернутися до рідного Харкова до початку більшовицької бійні.
Його трагічна доля завжди займала розуми і серця українців набагато менше ніж те, що він залишив у спадок. Не слова сміливої тиради, кинуті в обличчя московським тирану, який прорубував вікно в Європу замість дипломатичних шляхів пошуку компромісів, кинув тисячі життів на вівтар своїх амбіцій, відібрав свободу у українського народу, запам’ятала історія, а заворожуюче уяву сяйво золота в бочках доставлене на зберігання в англійський банк.
Павло Полуботок, офіційному визнанню якого гетьманом кривавий цар Петро I противився всіма силами в порушення власних зобов’язань по повазі незалежності і права на самовизначення українського народу, запідозривши в ньому «хитру людину, з якої вийде другий Мазепа», все своє життя присвятив служінню Україні.
Неаполітанська принцеса, прийнявши пропозицію руки та серця від польського короля Сигізмунда I не тільки стала королевою Речі Посполитої в 1518 році, а й через вісімнадцять років отримала в своє повне розпорядження Кременець з Ровом. У лічені роки фортеці обох міст, що практично лежали в руїнах, отримали «друге дихання» – укріплення були відновлені, а на їх захист поставлено добре навчений військовий гарнізон.
І якщо Рів, у зв’язку особливої прихильності нової господині перейменований за назвою її італійського князівського володіння в Бар, мав честь неодноразово споглядати королеву на власнооч, то Кременець, хоч і не був обділений її турботою в плані оснащення, за твердженням істориків не мав цього щастя. Що втім не завадило місцевим жителям на підставі чуток і переказів про її важку вдачу породить на світ чимало страшних легенд обтяжених моторошними подробицями, які пережили їх героїню на століття.
Всюдисущі жителі древнього Мілета, що вели свій рід від згаданих в гомерівській Іліаді як єдиних прихильників Трої малоазіатських лелегов, в пошуках нових родючих земель забрели в далеке гирло Тіраса (Дністра), на правому березі якого вже існувало поселення скіфів-орачів Тіра. Своє ж місто майбутні прабатьки найбагатшого міста Іонії утворили на острові серед Лиману, назвавши його Офіуса (місто змій). Було це в VI столітті до н.е.
Тіра залишиться єдиним селищем на березі в гирлі Тираса після затоплення сусіднього острову підняттям рівня світового океану, прийнявши під крило його жителів. Потім буде завоювання римлянами, перейменувати фортеці в Алба-Юлію (107р.) і повернення споконвічної назви, правда в дещо іншому звучанні «Туріс», після завоювання гунами (371р.).