Історія
Вона стільки разів змінила імен за свою історію, не дивлячись на незмінні розміри і забудову, що у кожного покоління харків’ян мала свою назву, до того ж за два століття доросла від стежки до вулиці, але все так само залишилася в ностальгічних спогадах одним з найбільш вишуканих і улюблених торгових променадів.
А починалася її історія в 1811-му з Капелюшого провулка, де обиватель на будь-який смак і гаманець міг обрати собі капелюха у жвавих цеховиків. Тоді невелика вуличка між Миколаївською та Павлівською була престижним місцем – мало того що під захистом фортечних стін, так ще тут квартирували священики Успенського собору і Покровської церкви, а торгівля в людному місці не припинялася ані на хвилину.
У той час практично вся житлова і комерційна її забудова суцільно була дерев’яною, що наочно підтверджував двоповерховий особняк вдови протопопа Марії Шванської, яка в 1837-му продала частину дворового місця купцеві Петру Андрійовичу Гребенщикову для будівництва торгівельної лавки.
Жвава торгівля, судячи з усього, приносила чималий прибуток, що побічно підтверджує довга справа про розподіл спадку Петра Андрійовича, що закінчився переходом будівлі по Капелюшному №9 у другій половині 1870-х в одноосібну власність купця 2-ої гільдії Миколи Петровича Греберщикова.
Новий господар, який вважав батьківський спадок занадто пересічним і не відповідаючим його високому статусу в духу часу, зніс дерев’яні споруди вщент і заклав на їх місці в 1880-ому двоповерховий цегляний особняк. Роботи швидко були закінчені, але результат вибагливого замовника не влаштував.
В 1883 році на зайняті у сусіда-цеховика Костянтина Давидовича Штейфона (1818 – 1891) кошти Гребенщиков почав перебудову будівлі за проектом імовірно складеним Мечиславом Сильвестровичем Комарницьким (1858 -). Роботи, що передбачали надбудову ще одного поверху і розкішну обробку фасадів, велися з розмахом – коштів на їх закінчення, так само як і на повернення боргу, купцеві 2-ї гільдії не вистачило.
Судова тяжба між кредитором і позичальником у 1890-му була вирішена на користь першого, будинок по Капелюшному №9 перейшов в руки Штейфона.
Через рік Костянтина Давидовича не стало, що Гребенщиков порахував гідним приводом для апеляції на судове рішення. Вирішувати проблему від імені кредитора випало старшому синові Олександру Костянтиновичу (1845 -). Тяжби тривали п’ять років, за які ні єдиний цегла не лягла на своє місце, жоден мазок фарби не було нанесено на стіни, не єдине відро будівельного сміття не було вивезено. З останнього приводу, до речі, в Харківську міську думу надходило безліч скарг (з-за нього був ускладнений рух по вулиці).
Повторне винесення рішення на користь Штейфона зробило Олександра Костянтиновича повноправним власником будівлі на жвавій торгівельній вулиці, площі якого підприємливий комерсант здавав за чималі гроші в оренду. Так на початку ХХ століття перший поверх займав відомий в Харкові салон-магазин з продажу капелюхів, а верхній був пристосований під житлові кімнати (крім того сім’я володіла ще сімома будинками в Харкові і великими земельними наділами в повіті).
Все ця далеко не бідне життя клану Штейфонів було поховано під уламками більшовицького перевороту 1917-ого. Велика частина сімейства за давньою єврейською традицією, хоч ось вже три покоління хрещеного, втекла за кордон. Історія зберегла лише одне ім’я того, хто боровся за свою Україну до кінця – генерал-лейтенанта Бориса Олександровича Штейфона (1881 – 1945) – в тому числі на полях Другої світової війни, знайшовши в німцях ситуативних союзників.
В радянський період унікальний за архітектурою будинок Гребенщикова, до того ж розташований в самому центрі міської забудови поруч з Успенським собором, звичайно ж не залишився непоміченим – його віддали під відомий всім харків’янам книжкового магазина «Мистецтво».
Після здобуття Україною незалежності і повноцінне повернення приватної власності колишній капелюшний салон пристосували під приватну комерцію, а верхні поверхи облюбувало для своїх потреб харківське відділення Будиноку дизайнерів. Так що зараз, не дивлячись на поважний столітній вік, харківська перлина на Квітки-Основ’яненка №9 живе повним життям в дусі сучасності і не збирається виходити на покій.
Архітектура
Неоренесанс у всій своїй витонченої вишуканості триярусного обсягу застиглою музикою розбавляє архаїчну забудову між двох головних міських магістралей на самому початку харківського Московського проспекту поруч із серцем православ’я.
Його цегляний потинькований с-подібний периметр з кутовим двоярусним прямокутним еркером вигідно вирізняється з-поміж своїх простуватих в архітектурному плані сусідів: об’ємно-динамічний геометричний малюнок міжвіконний простору підкреслений домінуючим тричастинним замковим каменем з модільонамі величезних вікон бічних ризалітів першого поверху, полога арка і прямокутник сандриків – другого і архівольти з замковим каменем на третьому.
Особливу увагу привертає багато декорований ліпними елементами (гірлянди, модільони, кутові пілястри з тріхліфами, широкий фриз в листі аканта, квіткові розетки) еркер на кронштейнах над центральним входом, увінчаний високою конусною покрівлею з флюгером.
Його доповненнями служать бічні ризаліти, головним візуальним акцентом яких служить гострий шпиль з обрамленні складнопрофільних фільонок з маскароном, глибоко втоплені вузькі парні коробові віконні арки верхнього ярусу та витончений рослинний орнамент пологої арки сандриків – другого.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Харківська обл., м. Харків, ул. Квітки-Основ’яненка, 9.
Посилання
- Нотатки мандрівника. Харьковские прогулянки
- Історичні персони. Український вчитель американського джазу
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Е40) (Київ – Лубни – Полтава – Харків), М26 (Е105) (Харків – Запоріжжя – Сімферополь). По місту: вул. Сумська / пр. Московський – пл. Конституції – Павловська площа – вул. Квітки-Основьянка, де розташований колишній будинок Гребенщикова.
Міжміським транспортом по залізниці / маршрутними таксі до Харкова, потім на метро до станції «Майдан Конституції», а потім від площі по вул. Квітки-Основ’яненка (колишній Капелюшний провулок) до салону Штейфона.