Хто міг вгадати в тій юної французької спокусниці тринадцяти років від роду, що так впевнено і розкуто почувала себе серед розкоші свити майбутньої дружини польських королів Владислава IV і Яна II Казимира, прекрасної Марії Луїзи Гонзага де Невер, її духовну спадкоємицю і всесильну польську королеву, про яку піддані з посмішкою казали: «Марися керує Яном, а вже Ян – Польщею».
Уродженка збіднілої аристократичної сім’ї Марія Казимира Луїза де Лагранж Аркен. З п’ятирічного віку вона оберталася у вищому світі Франції в свиті своєї покровительки, так що як мінімум не затьмарене бідністю майбутнє було їй гарантоване.
Варварські європейські середньовічні традиції публічних екзекуцій не обійшли стороною прекрасний український Львів. Те страшне місце, де винні і без провини покарані, в аурі легенд, що холонуть душу своїми подробицями, з легкої руки різноголосих гідів стало об’єктом пильної уваги численних туристів. Правда зараз про його сумну історію пам’ятає лише бруківка Ринковій площі, як і про мірну кам’яну балію встановлену майже поруч в 1598 році (в той час кожен європейський місто мало свої еталони мір ваги, довжини і об’єму).
А колись це знайоме кожному городянину місце з поганою славою, не тільки було відзначено масивним квадратним спочатку дерев’яним, а потім кам’яним стовпом ганьби з вмуровані металевими кільцями, але і увінчано лякаючи-реалістичною скульптурою богині правосуддя Феміди та її зброї земної – ката, спиною до спини в своїй нещадності до порушення закону. У місцевих за ним закріпилася назва «Praugier».
Сторіччя унікальної заповідної частинки тернопільської природи треба було чекати пришестя свого господаря з Сенявських, який розгледів всю чарівну красу її незайманої людською рукою краси і перетворив її на те, що стало справжнім куточком відпочинку і спокою всього в декількох кілометрах від помпезної резиденції в Бережанах…
Заповзятлива натура Адама Ієроніма Сенявського молодшого, повного тезки свого діда, який отримав ці землі в 1540-му, шукала комерційного застосування фамільних наділів, а знайшла казкове місце для відпочинку – саме його стараннями тут з’явився ставок і невеликий мисливський будинок, що гордо носив розкішний титул палацу. Нова заміська резиденція настільки полюбилася господареві, що з його легкої руки отримала назву Рая.
Пушкінське заслання до Молдавіъ подарувала світовій літературі понад півтори сотні нових творів, залишивши в його душі глибокий слід не без активної участі генерала від інфантерії Інзова, в кишинівському будинку якого проживав опальній геній від поезії обласканий увагою і любов’ю. Та й засланням це можна було назвати лише частково – прийоми, гості, бали місцевої знаті, променади… з невеликим обмеженням відповідно до географічної складової їх місцепроведення.
Але Кишиневу при всій прихильності суспільства і теплому відношенню до петербурзького вигнанця місцевої влади все ж було ох як далеко до звичного йому столичного класу, що стало причиною наполегливих прохань Пушкіна до свого благодійника, уповноваженого намісника Бессарабії, про переведення в Одесу. Зрештою Іван Микитович погодився втратити головну перлину кишинівського суспільства, і надав дозвіл на перевод.
Перші слова його літописі лягли на пожовклі сторінки історії кров’ю убитих за участь в опорі діда і батька, попелом рідної хати в Новоспасівці Маріупольського повіту Катеринославської губернії, які залишили по собі австро-німецькі окупанти в Першу світову при висадці в Приазовських степах.
А далі будуть вогонь і меч опору і білим, і червоним в боротьбі за волю української землі в рядах Гуляйпільської армії Нестора Махна. Організаторський талант у поєднанні зі сміливістю і винахідливістю забезпечили Віктору Білашу швидкий кар’єрний ріст в повстанському війскі від командира полку до начальника штабу армії.