Варварські європейські середньовічні традиції публічних екзекуцій не обійшли стороною прекрасний український Львів. Те страшне місце, де винні і без провини покарані, в аурі легенд, що холонуть душу своїми подробицями, з легкої руки різноголосих гідів стало об’єктом пильної уваги численних туристів. Правда зараз про його сумну історію пам’ятає лише бруківка Ринковій площі, як і про мірну кам’яну балію встановлену майже поруч в 1598 році (в той час кожен європейський місто мало свої еталони мір ваги, довжини і об’єму).
А колись це знайоме кожному городянину місце з поганою славою, не тільки було відзначено масивним квадратним спочатку дерев’яним, а потім кам’яним стовпом ганьби з вмуровані металевими кільцями, але і увінчано лякаючи-реалістичною скульптурою богині правосуддя Феміди та її зброї земної – ката, спиною до спини в своїй нещадності до порушення закону. У місцевих за ним закріпилася назва «Praugier».
Читати далі »
Сторіччя унікальної заповідної частинки тернопільської природи треба було чекати пришестя свого господаря з Сенявських, який розгледів всю чарівну красу її незайманої людською рукою краси і перетворив її на те, що стало справжнім куточком відпочинку і спокою всього в декількох кілометрах від помпезної резиденції в Бережанах…
Заповзятлива натура Адама Ієроніма Сенявського молодшого, повного тезки свого діда, який отримав ці землі в 1540-му, шукала комерційного застосування фамільних наділів, а знайшла казкове місце для відпочинку – саме його стараннями тут з’явився ставок і невеликий мисливський будинок, що гордо носив розкішний титул палацу. Нова заміська резиденція настільки полюбилася господареві, що з його легкої руки отримала назву Рая.
Читати далі »
Пушкінське заслання до Молдавіъ подарувала світовій літературі понад півтори сотні нових творів, залишивши в його душі глибокий слід не без активної участі генерала від інфантерії Інзова, в кишинівському будинку якого проживав опальній геній від поезії обласканий увагою і любов’ю. Та й засланням це можна було назвати лише частково – прийоми, гості, бали місцевої знаті, променади… з невеликим обмеженням відповідно до географічної складової їх місцепроведення.
Але Кишиневу при всій прихильності суспільства і теплому відношенню до петербурзького вигнанця місцевої влади все ж було ох як далеко до звичного йому столичного класу, що стало причиною наполегливих прохань Пушкіна до свого благодійника, уповноваженого намісника Бессарабії, про переведення в Одесу. Зрештою Іван Микитович погодився втратити головну перлину кишинівського суспільства, і надав дозвіл на перевод.
Читати далі »