В глибинці житлової забудови всього в кількох кварталах від нарочито-пишного чернівецького центру захована середньовічна єзуїтська храмова перлина, хоча вона є такою скоріше по духу ніж за сутністю, адже всемогутній Час не відлічив і двох століть з моменту її появи на світ. Можливо, відносно молодий як на релігійну споруду, вік і врятував її від знищення в темні часи радянської окупації з її атеїстичною боротьбою.

І були у костелу і дві власні невеличкі каплички – одна під основним храмом, інша – ліворуч від нього. Дві каплиці, а така різна доля…

Читати далі »

Після того, як Світ, що називав себе демократичним, в 1945-ому згодився з окупацією України московськими варварами, він фактично свідомо віддав багатостолітню жертву на поталу одвічному кату заради збереження свого спокою, і це незважаючи на влаштований московитами геноцид, жертвами якого лише протягом двох попередніх десятиліть (Голодомор 1932 – 1933 років, Великий Терор 1937 – 1941, найбільша кількість загиблих у Другій світовій) стали до двадцяти мільйонів українців.

Наслідки цього вчинку були жахливі в своїй передбачуваності навіть з позиції лінійної екстраполяції – продовження знищення українців як самостійної нації через «русифікацію» та «асиміляцію» з іншими народами, землі яких мокшане окупували, а їх самих позбавили національної ідентичності знеособленням своїм «руським» тавром. Тим більше, що саме існування цього колишнього золотоординського улусу ґрунтується саме на образі Русі-України, історію та назву якої він вкрав безсовісно вкрав та нахабно привласнив.

Читати далі »