Кажуть, якщо курка знесе зноска і носити його дев’ять день під пахвою, а потім закопати в гній, то вилупиться чорт.
Одна жінка схотіла перевірити. Як курка знесла яйце, то вона взяла під пахву і гріла дев’ять день. А на десятий закопала в гній. Через якийсь час справді вилупився той чортеня чорненьке одне та й каже:
Автор Максим Горький
Був у Криму хан Мосолайма ель Асваб, і був у нього син Толайк Алгалла…
Важко було жити, нелегко було працювати, а жили й працювали. Наполегливо розчищали люди дрімучі ліси, звільняли від каміння гірські схили, відкривали джерела, розводили сади, виноградники. Відступили перед людиною лісові нетрі, підкорилися гори. Все кращим, легшим і багатшим ставало життя. І чим більше люди справлялися зі своєю нуждою, тим більше розуміли, що самі вони своєю працею поліпшують своє життя. Люди повірили в себе, у свої сили і перестали підкорятися своєму божеству.
Дізнався злий бог про те, що жителі узбережжя більше не визнають його, і страшенно розгнівався. Три дні і три ночі над узбережжям клубочилися чорні хмари, гримів грім, бушувало море. Але не злякалися люди. Чого їм боятися, коли вони за свій вік і не таке бачили. Хіба рибалку не заставала буря у відкритому морі? Хіба пастухові не доводилося в негоду бувати в горах? Хіба бурхливі дощові потоки не змивали поле орача? Але людина завжди перемагала. Рибалка на своєму утлому човнику досягав берега, пастух рятував стадо і себе, а орач знову наносив землю на своє поле.
Поки активісти за чужий немалий кошт все торочать про «глобальне потепління», зима 2025 — 2026 спростувала всі ці псевдонаукові та антиприродні твердження одним змахом свого крижаного крила та сніговими обіймами. Адже аномальні морози (в деяких регіонах сягали -22°C), якими українців привітав Новий 2026 рік, та сталий, постійно оновлюваний сніговий покров, що за день міг зрости на місячну норму опадів минулих років, просто не лишили простору для сумнівів найзатятіших скептиків. І це була не перша і не остання така зима в Україні.
Буквально пару років тому схід та південь країни повною мірою відчував на собі смертоносне дихання арктичного циклону, який приніс із собою люті морози (на Донеччині, Луганщині та Приазов’ї температура хвилями опускалася значно нижче 20°C), що за відсутності снігу та наявні вітри відчувалася на десять градусів нижче.
Леонід Кравчук, І президент України
1991 «Маємо те, що маємо».
1992 «Незалежність Україні привіз Кравчук на тарілочці з блакитною облямівкою».
1994 «Кравчучка — перший крок життя в ринкових умовах».
1994 «Я не говорив яким кліром шахів буду грати».
1995 «Між крапельками пройду».
2010 «Цілуйтеся, але не лягайте до ліжка. Не йдіть до чужого дому — майте власну квартиру».
2018 «Нам не треба забирати Крим, він сам до нас прийде».
У всі часи свого існування найзаповітнішою мрією мрією людства було передбачення свого майбутнього. Цілі світові релігії та окультні течії постали на цій ненаситній жазі передбачення власної долі та страху перед незвіданим замість творчого черпання з джерела світової мудрості у всій повноті багатобарвного життя. Хтось може вірить в прикмети, забобони, гадання.., хтось — ні. Але навіть завзятіші скептики втрачають впевненість перед обличчям стійкої кореляції якихось подій, і хробак сумніву закрадається в їхні просвітлені душі.
Тим більше, якщо та стійка кореляція дарує надію на здійснення золотої мрії та заповітного бажання мільйонів українців, яки точно є непростою нацією з огляду на те, що вона досі жива попри всі століття завзяті намагання орди з московських багнюк винищити її під корінь.
Переламний момент року, який затамувавши подих очікувало все живе на українській землі всі ці останні довгі місяці поступового осіннього вмирання. І хоча попереду ще лютуюча через програний двобій за небо стара Зимонька-Зима з її безкінечними непередбачуваними витівками та примхами, але молодий божич-Сонце вже з’явився на світ і з кожним днем тепер ставатиме все сильнішим, нехай і лише потроху, «на горобиний скок» чи «макове зернятко», щоб за півроку відвойовувати у пітьми землю.
День зимового сонцестояння (22 грудня), коли повноцінного світла лише три години на добу і, здавалось би, володарка пітьми, всесильна Мара, остаточно поглине цей світ, на допомогу приходив Спиридон-Поворотник, який тримав на своїх міцних плечах небо, поки богиня Лада народжує нове Сонце. Тоді на сході постає зоря великої Матінки-Діви і панівне сузір’я Кози відчиняє небесну браму богів. Носій світла, новий немовлятко-божич, в метафоричному контексті ототожнювався з яблуком в руці богині чи місяцем рогами гори на її голові.