У далекі-предалекі часи, коли море здавалося безмежним і повним таємниць, а люди тільки починали відкривати нові землі, з могутнього Константинополя – столиці славної Візантійської імперії – вирушило кілька кораблів у далеку й небезпечну подорож. Мандрівники шукали нові, щедрі на врожай землі, де можна було б оселитися й почати нове життя.
Та нелегкою видалася ця дорога. Щойно кораблі вийшли у відкрите море, як їх зустрів грізний Понт Евксинський – так у ті часи називали Чорне море. Воно здіймало високі хвилі, кидало судна з боку в бік, насилало бурі й шторми, ніби випробовуючи відвагу мореплавців. Вітер ревів, щогли скрипіли, а люди, стискаючи кермо й весла, молилися про порятунок.
Кажуть, якщо курка знесе зноска і носити його дев’ять день під пахвою, а потім закопати в гній, то вилупиться чорт.
Одна жінка схотіла перевірити. Як курка знесла яйце, то вона взяла під пахву і гріла дев’ять день. А на десятий закопала в гній. Через якийсь час справді вилупився той чортеня чорненьке одне та й каже:
Важко було жити, нелегко було працювати, а жили й працювали. Наполегливо розчищали люди дрімучі ліси, звільняли від каміння гірські схили, відкривали джерела, розводили сади, виноградники. Відступили перед людиною лісові нетрі, підкорилися гори. Все кращим, легшим і багатшим ставало життя. І чим більше люди справлялися зі своєю нуждою, тим більше розуміли, що самі вони своєю працею поліпшують своє життя. Люди повірили в себе, у свої сили і перестали підкорятися своєму божеству.
Дізнався злий бог про те, що жителі узбережжя більше не визнають його, і страшенно розгнівався. Три дні і три ночі над узбережжям клубочилися чорні хмари, гримів грім, бушувало море. Але не злякалися люди. Чого їм боятися, коли вони за свій вік і не таке бачили. Хіба рибалку не заставала буря у відкритому морі? Хіба пастухові не доводилося в негоду бувати в горах? Хіба бурхливі дощові потоки не змивали поле орача? Але людина завжди перемагала. Рибалка на своєму утлому човнику досягав берега, пастух рятував стадо і себе, а орач знову наносив землю на своє поле.
Поки активісти за чужий немалий кошт все торочать про «глобальне потепління», зима 2025 — 2026 спростувала всі ці псевдонаукові та антиприродні твердження одним змахом свого крижаного крила та сніговими обіймами. Адже аномальні морози (в деяких регіонах сягали -22°C), якими українців привітав Новий 2026 рік, та сталий, постійно оновлюваний сніговий покров, що за день міг зрости на місячну норму опадів минулих років, просто не лишили простору для сумнівів найзатятіших скептиків. І це була не перша і не остання така зима в Україні.
Буквально пару років тому схід та південь країни повною мірою відчував на собі смертоносне дихання арктичного циклону, який приніс із собою люті морози (на Донеччині, Луганщині та Приазов’ї температура хвилями опускалася значно нижче 20°C), що за відсутності снігу та наявні вітри відчувалася на десять градусів нижче.
1991 «Маємо те, що маємо».
1992 «Незалежність Україні привіз Кравчук на тарілочці з блакитною облямівкою».
1994 «Кравчучка — перший крок життя в ринкових умовах».
1994 «Я не говорив яким кліром шахів буду грати».
1995 «Між крапельками пройду».
2010 «Цілуйтеся, але не лягайте до ліжка. Не йдіть до чужого дому — майте власну квартиру».
2018 «Нам не треба забирати Крим, він сам до нас прийде».
У всі часи свого існування найзаповітнішою мрією мрією людства було передбачення свого майбутнього. Цілі світові релігії та окультні течії постали на цій ненаситній жазі передбачення власної долі та страху перед незвіданим замість творчого черпання з джерела світової мудрості у всій повноті багатобарвного життя. Хтось може вірить в прикмети, забобони, гадання.., хтось — ні. Але навіть завзятіші скептики втрачають впевненість перед обличчям стійкої кореляції якихось подій, і хробак сумніву закрадається в їхні просвітлені душі.
Тим більше, якщо та стійка кореляція дарує надію на здійснення золотої мрії та заповітного бажання мільйонів українців, яки точно є непростою нацією з огляду на те, що вона досі жива попри всі століття завзяті намагання орди з московських багнюк винищити її під корінь.