У нього так багато імен, що всі їх так одразу не пригадаєш… Білий, Світлий, Чистий, Страсний, Навський Великдень. Це один з найшанованіших днів в українському народному календарі, адже чистота та лад вже не одно тисячоліття живуть в генах українців, спадкуючись від покоління до покоління. Наведення ладу в кожному куті обійстя, в хаті – від даху до останнього темного закутка комори, і хоча ця надважка праця, але ж і результат душу радує та гріє, окупаючи всі покладені на це зусилля.
Чистий четвер розчищає дорогу Великодню, не дарма ж він приходить за два дні до великого свята, щоб газдині встигли все підготувати та прибрати, але й космічним порохом та людськими стараннями припасти вся та чистота не встигла. Навіть хліб посіяний цього дня, за народними прикметами, родиться «чистим» (без бур’янів).
Наступний після такого великого свята, як Великодень, звичайно ж день просто не міг бути пересічним, адже піднесено-грайливий настрій підсилений настанням довгоочікуваного тепла з поцілунком сонця на чолі нікуди не подівся, як і величезний запасів наготованного для святкування – що хоч тиждень доїдай, все одно залишиться.
Ось українці за традицією і продовжували походеньки по гостях від рідних до близьких, від близьких до друзів… до тих, з ким вчора не встигли привітатися та відсвяткувати. Хоч і важко це було робили після великодніх багатих застіль-розговень. Але виконання родинно-дружніх обов’язків — то «святе», от і пленталися-волочилися вони з волочильними піснопіннями від хати до хати зі своїми пасочками-дорами (свяченими бабками), крашенками та ковбасками (звідти і пішла народна назва свята «Волочильне» чи «Волочиння»).
1… 2… 3… 4… 5… 6… 7… 8… 9… і сходить українське сонце. Ну хто ж в світі не знає культової «Sonne» (Ramstein)? Навіть той, хто не є завзятим прихильником важкого металу чи музики загалом, хоча б раз у житті чув цю неосяжно-величну пісню, і байдужою вона точно нікого не залишила, хоча одних вона надихає, інших – навпаки, дратує до огиди. Адже дев’ятий сингл найзнаменитішої німецької групи став безсмертною класикою ще до офіційної презентації в складі альбому «Mutter».
І хоча в аннали музичної історії пісня увійшла під назвою «Сонце» (нім. – Sonne), але перше її виконання відбулося геть під іншою, напряму пов’язаною з Україною, назвою — «Klitschko». Адже вона була спеціально написана на замовлення тодішнього чемпіона світу з боксу у важкій вазі, Віталія Клічка, в якості промо-пісні для виходу на ринг.
Сама назва Великдень говорить про те, що це свято геть не пересічне в українському народному календарі, фактично одне з двох найшанованіших, поряд з народженням Коляди. В Україні традиційно підготовка до нього починається задовго до настання саме того довгоочікуваного дня вшанування в першу неділю по весняному рівноденню великого Даждьбога, який є все і все є він, бо саме його невсипущими турботами був створений Всесвіт-красне яєчко і дарований людству. Маленька частинка тієї шанобливої вдячності і зараз українська спільнота виказує щонеділі її неробочо-відпочивальним забарвленням, з плином часу добряче підзабуваши прадавні витоки її святкових шат. Хоч за літописами та свідченнями арабських істориків, зокрема Аль-Масуді, ще в Х столітті українці залишалися сонцепоклонниками і щонеділі вшановували своє домінувальне божество.
Недарма червона крашанка, серце якого є ототожненням сонця — головний символ та атрибут великого весняного свята Воскресіння Ярила-сонця. Їх фарбують заздалегідь в чистий четвер чи передвеликодню суботу при живому вогні (бо то — найвищі чари від злих духів). При чому якщо домінантний червоно-коричневий колір, символ вогню та сонця, отримується відваром цибулинного лушпиння, то інші здобуваються в різний спосіб: жовтий (кора дикої яблуні, куркума), синій (синя капуста), салатовий (молоде березове листя).
3 квітня, вже сонце перевалило за екватор весняного рівнодення і день помітно став довшим за ніч. Cкоро час до пашні, яка годуватиме весь наступний рік, але є ще час на невеликі розваги, а часу, сил та наснаги ще вистачає на виконання обрядів та ритуалів для приманювання вдачі гарних врожаїв, свого здоров’я, високих надоїв.., як запоруки благоденства родини на рік вперед.
Головним лейтмотивом цього дня було качання, яке в давнину символізувало стале перекочення року через екватор весняного рівнодення чи скочування зерна в тугий колос. Саме тому чисельні традиційні обряди Качальника, як його кликали в народі, були пов’язані саме з цим дійством в різних інтерпретаціях в якості запоруки майбутніх принад.
Він приходить магією свого потойбічного марева-світла, коли останній промінь згасаючого сонця ховається за обрієм, пробуджуючи в душі глибинні, надійно ховані при світлі дня думки, бажання, пристрасті… Може саме тому господаря ночі, красеня-місяця у всі часи на українських теренах шанували за одного з найголовніших покровителів, якому можна довірити все своє напотаємніше, адже він один не тільки надійно збереже секрет, а ще й посприяє здійсненню заповітних мрій.
І хоча молодик — чоловічого роду, він назавжди міцно пов’язаний з жіночим початком своїм розумінням його справжньої сутності, жіночих потаємних бажань, мотивів, прагнень… адже той, хто знає, чого хоче жінка, знає все на світі, але навіть Бог не знає чого вона хоче, от тільки місяць в цьому питанні — сильніший за будь-якого бога. Саме тому з давніх-давен саме він вважався відповідальним за всі грані справжнього кохання, недарма ж, за українськими повір’ями, парость проростає саме під місячним сяйвом.
Перший календарний місяць весни вже позаду, і день вже відчутно переважає за ніч, а з ним і справжнє тепло вже носиться в повітрі гомінкими пташини зграями та потужними поривчастими вітрами, що буцімто намагаються вимести геть весь зимовий непотріб та сміття, кажуть в народі, то — Іоан Ліствичник своєю мітлою розчищає 30 березня шлях для легкої ходи весни, а людям – до їхнього морального та фізичного самовдосконалення.
Адже саме на догматах духовного та тілесного просвітлення півтора тисячоліття тому святий чоловік, помини діянь якого традиційно припадає на передостанній день березня, побудував своє учення, закарбоване на сторінках його нетлінною «Ліствицею райською« («Духовні скрижалі») з її системою духовного очищення на підставі конкретних рекомендаційних викладок стосовно перемоги над кожним з восьми людських смертних гріхів (ненажерливість, розпуста, грошолюбство, гнів, печаль, нудьга, марнославство, гординя). Не дарма вистраждані, як їх ще звали, «сльози каяття» (хоча в чому було йому каятися, шістнадцятирічним юнаком ставшому послушником в Синайському монастирі, прийнявшому чернечий постриг в дев’ятнадцять та сорок років прожившему самітником в Толі) вважаються однією з найкращих християнських робіт, що доводить її включення в 88 тому «Грецької патрології».