Одвічна російська «подяка» батогом і в’язницею всім непокірним, незважаючи на чини, заслуги і звання… Найстрашніший сон імперців на чолі з царем Петром – незламний український дух… І полковник Данило Апостол як один із підписантів Коломацьких петицій від 1723 року із проханням про повернення державних прав України. Покарання не змусило себе чекати – два роки (аж до смерті тирана) в’язнем в Петропавлівській фортеці і рік під арештом в Петербурзі.
Але роки ув’язнення не змогли зламати козацьку волю, і прохання від новообраного гетьмана Данила Апостола з проханням про відновлення дії Березневих статей 1654 року, лягло перед Петром II в день його коронації. Ось тільки російський уряд як завжди при своїй слабкості на міжнародній арені (над країною нависла реальна загроза нової війни з Туреччиною) посилив внутрішню політику і значно утиснув автономію і право на самовизначення Лівобережної України.
Білосніжна перлина в самому серці стародавнього міста Лева, крізь стіни якої як живі проступають біблійні сюжети вирізані рукою майстра з непоступливого каменю. Ними захоплено ходять милуватися жителі всієї округи від малого до старого, створюючи перед каплицею справжнісіньке стовпотворіння. Ось тільки, незважаючи на давнє закінчення блискуче виконаної роботи і народне визнання, стоїть вона замкнена на всі замки – немає благословення від католицької церкви у велике життя.
А вся справа в тому, що витончена майбутня родова усипальня Боїмів прибудована до Латинського кафедрального собору, як свідчать чутки, викликала люту заздрість у католицького єпископа, який будував тут же каплицю для себе, та тільки кошти йому не дозволяли змагатися з шедевром архітектурного зодчества у південно-східної стіни. Ось і вирішив його католицьке преосвященство відтягнути час тріумфу суперника будь-якими доступними засобами, з яких в його розпорядженні було лише здійснення обряду освячення храму.
Є на Дніпрі один з осколків тих знаменитих Дніпрових порогів, які століттями охороняли водний шлях до серця українських земель. Зараз він захований в обіймах своїх співтоваришів, входячи в сальну групу Три стовпи, як живе втілення легенди про десятий подвиг Геракла, і розглядається історичними експертами виключно з наукової точки зору в якості стоянки середньостогівська культури епохи енеоліту, але колись…
В сиву давнину крізь його ворота літали швидкохідні козацькі чайки, а над Хортицею курився дим дозорних багать. Кажуть тоді заради забави у найспекотніші літні дні, коли вода в Дніпрі майже закипала під палючими сонячними променями, в круглому поглибленні на вершині Середньої скелі козаки варили свій нехитрий харч, щоб потім, змагаючись у спритності, годувати один одного смачними галушками з півтораметрових ложок, перехиляючись через цей природний казан. Давно канули в Лету ті часи, а поглиблення то досі деякі звуть Запорізької мискою.
1913-й рік. Пароплав Одеса – Нікополь, на якому вісімнадцятирічний Лазар Йосипович Вайсбейн (або попросту Льодя) дряпає від кривавої розправи грізного одеського пристава, у якого «був пістолет і шашка, та й росту він був величезного», за роман з дружиною-красунею представника влади манекенницею Лолою 25 років від роду (хоча спочатку юнак не думав їхати так далеко – йому вистачило б і Херсона, та ангажемент не склався). І випадковий погляд на попутницю, що презирливо зморщилася носик при погляді на нього.
Далі був шлях по вузькоколійці до багатого Олександрівська, кімната в одному з найреспектабельніших дохідних будинків міста та робота в театрі Азамат-Рудзевича. Полум’я пристрасті до одеської італійки згасло з намотаними на колеса паровоза кілометрами, потонуло в бурхливих дніпровських хвилях. Молода душа металася в пошуках нової любові.
Лувр марнів перед пишнотою його двору в Лубнах і фрейліни французької королеви готові були на все задля отримання роботи при його особі… Для його скарбниці знадобився цілий тунель, а монахи-бенедиктинці готові були життя віддати за свого благодійника… Номер один в чорному списку двох непримиренних ворогів (польського короля і Богдана Хмельницького), що, за чутками, і стало причиною його передчасної кончини.
Одіозна фігурам Яреми Вишневецького, яка досі є однією з найбільш суперечливих в історії української землі, залишила по собі багато таємниць. Найбільшою і принаднішою з яких, мабуть, залишається доля його незліченних скарбів (його щорічний дохід перевищував шістсот тисяч злотих, палац складався з трьохсот кімнат, а вартість колекцій живопису, ювелірних виробів і скульптури обчислювалася десятками мільйонів).
По його венах текла сербська, французька, єврейська, угорська кров, але душа, народжена серед безкраїх степів Донбасу, завжди була українською. Той хто народився в Дебальцевому, працював у Верхньому, служив у Бахмутськії сотні, воював у лавах УНР просто не міг належати іншому народові.
Володимиру Сосюрі випало жити в нелегкі для української землі часи, коли вперше зажевріла надія і червоним чоботом був розтоптаний шанс створення самостійної незалежної держави Україна. Примириться з дійсністю, коли навколо куражиться червоний терор, поглинаючи у своєму дикому танці долі, життя, роки… при цьому залишатися в душі патріотом – тяжкий тягар.
Войовнича козацька вольниця Запорізької Січі з часів свого заснування не давала спокійно спати російським царям. Адже мирно співіснувати з добре озброєним, дисциплінованим і підпорядкованим лише своїм гетьманам військом, що визнає справедливість лише своїх законів честі, та до того ж складається з колишніх твоїх підданих дано не кожному правителю. Але головне – свобода – те, чого ні в якому разі вседержителі російські не могли пробачити своїм збіглим в’язням.
Два з половиною сторіччя інтриг і підкупів, воєн і повстань – улюблений спосіб російської влади добиватися своєї мети через опосередковану участь… і між річками Суха і Мокра Московка на лівому березі Дніпра в 1770 році на противагу козацькій станиці, розташованій нижче за течією, з’являється Олександрівська названа на честь героя Хотинської битви проти Османської імперії командувача 1-ю армією генерала Олександра Михайловича Голіцина фортеця.