Перший натиск козацько-польської війни середини XVII століття, і особистісне протистояння Хмельницький – Вишневецький як її уособлення – ватажок регулярного війська проти гетьмана козацьких вольностей. Палають міста і села західної України в боротьбі за свободу і незалежність.
Першими під удар об’єднаного козацько-татарського війська потрапляють великі володіння князя Єремії, що став однією з передумов цієї кривавої бійні у своєму прагненні до безмежного розширення своєї влади на українських землях (передача земель запорожців разом з островом Хортиця польським королем Владиславом IV Вазою у володіння Вишневецького).
Процвітаючий Золочів – краса і гордість Польських східних володінь, про інтереси якої печеться сам король. Ідеальний вигляд процвітання псують лише часті набіги кримських татар, що залишають після себе розорення і смерть, але для збереження життів міська територія добре укріплена: є твердиня за кам’яними стінами, оборонні вали з глибоким ровом перед ним і надійний гарнізон, так що нападникам не завжди вдається піти з повними руками.
Гордий господар розкішного замку, міста та десятка прилеглих сіл Станіслав Сенінський, якого володіння настільки прекрасною перлиною зводить на вершину аристократичних сходыв королівства, робить все, щоб вона сяяла всіма гранями своєї краси і приносила чималий дохід. Цьому чимало сприяє її місце розташування – на перетині торгових шляхів зі сходу на захід. Так вже 15 вересня 1523 року клопіткими стараннями і витратними інтригами свого власника Золочів отримав Магдебурзьке право.
Один мав свій талант від Бога і лікував стражденних захованими в травах дарами землі, інший – займався пошуком філософського каменю й хімічними дослідами з експериментами на хворих. Одному допомагали сили небесні, інший впав у безодню чорної магії. Один не брав і шеляга за свої праці, інший – жив грошима і славою княжего лікаря.
Ім’я першого — Агапіт Печерський, і був він одним із перших монахів Києво-Печерської лаври, який прийняв постриг з рук ігумена Антонія. Його земна оболонка і нині покоїться в ближніх печерах монастиря під іконою з лаконічною епітафією «Агапіт – лікар безмездний». Згідно відомостям Києво-Печерського патерика він без заклику приходив до важко хворих з внутрішніми хворобами і зціляв їх трав’яними зіллям і молитвами. Жив аскет в печерах і не брав за свою працю жодної винагороди.
Холодні зимові ночі безкрайнього українського степу, де пустун-вітер кружляє в дикому танці все живе, поки сама душа не починає тремтіти від холоду. Люди, котрі ховаються від його скаженого танку в жалюгідних притулках виритих на схилах пагорбів. Темнота і холод, коли тільки серце і залишається гарячим. Все це – похмурий час до пізнання благодатного таїнства вогню.
Досі в народі ходить легенда, що вогонь розійшовся по світу саме з Хортиці. Адже кажуть, що колись давним-давно з небес в вершину одного з її пагорбів у самому серці острова вдарила вогненна стріла як відповідь на ревні молитви до бога Сонця про порятунок від лютої смерті одного з племен, що знайшли тут притулок від ворогів серед багатих рибою і дичиною, приголублених швидкими водами Дніпра, перемежованого балками узгір’я.
Два десятиріччя після закінчення найстрашнішої в історії людства війни. Мирне життя поступово увійшло в своє буденне русло. До керівництва комуністичної партії республіки приходить патріот не словом, а ділом Петро Юхимович Шелест, завдяки якому народились на світ такі грандіозні і значущі для всього українського народу проекти, як 26-томник «Історія міст і сіл УРСР», Музей архітектури та побуту Пирогово і палац культури «Україна». А 31 серпня 1963-ого був підписаний доленосний указ «Про увічнення пам’ятних місць, пов’язаних з історією Запорізького козацтва»…
Саме з нього почалася історія відродження Хортиці: 18 вересня того ж року острів на Дніпрі отримав статус заповідника державного значення, після чого оголошується всесоюзний конкурс на проект облаштування комплексу; директором історико-культурного заповідника призначається ентузіаст своєї справи Арнольд Сокульський, який набирає команду однодумців і починається інтенсивна робота зі створенню експозиції майбутнього музею…
Земне життя має свої межі, але слава біла чи чорна людських вчинків живе у віках, підносячи ім’я його власника до небес вдячними молитвами або скидаючи в безодню лютими прокльонами. І перші з них – ті чиї справи, нехай і в одному окремо взятому місті, продовжують жити не тільки на сторінках історії, але і в душах вдячних нащадків оспівані легендами та міфами. До таких історичних персон Немирівці відносять Вінцента Потоцького…
Зоря нового прогресивного XIX століття на горизонті і перші затяті прихильники інновацій суспільства. Один з маєтків казково багатого іменитого роду Польського королівства Потоцьких на Подільській землі і молодий господар у всій красі чарівності високого завзяття. У планах Вінцента Потоцького, що отримав Немирів у двадцять років від роду, і спорудження нового палацу, і відкриття освітнього закладу, і участь в політичному житті держави.
25 січня 1918 року стало точкою неповернення для Української Народної Республіки в Громадянській війні із перекроювання Росії ініційованої більшовиками, коли Михайло Грушевський проголошенням IV Універсалу про абсолютну незалежність України по-суті поклав початок її кінця, так як цей історичний момент припав на абсолютну військову слабкість Києва (Перша світова, революція 1917 року і подальше за нею внутрішньодержавне протистояння зробили війська не боєздатним з ідейних мотивів).
І як завжди у найважчі дні на допомогу молодій державі прийшло її наймолодше доросле покоління – студенти та гімназисти старших класів, з яких був сформований Український Студентський Січової курінь. Він-то і був відправлений на допомогу Юнацькій військовій школі, що утримувала фронт за розпорядженням полковника Каплана на станції Бахмач, коли прийшла звістка про виступ більшовиків, оскаженілих від рішення о самостійності свого з таким трудом утримуваного весь цей час васала.