Найкоротша ніч року, яка своїм магічним крилом, ледь торкнувшись української землі, знов перевертає коловорот року з літа на зиму — чи це не справжня магія, яка стирає кордони між світами і робить неможливе можливим. Саме тому з давніх-давен в Україні Купальська ніч з вечора 23 червня була оповита магією легенд, обрядів, пророцтв та традицій, які через містичний потойбіччя торує шлях майбутньому.
Давньослов’янський Купало (назва імовірно семантично пов’язана з дозволом на купання в річках з цієї дати). В християнстві слов’янського Купалу перехрестили на Івана Хрестителя — так у свята літнього сонцестою з’явилося подвійне ім’я: Купайло, Купальниця, Купа, Іван Купала, Зільний Іван, Іван Відьомський, Іван-Відьмак, Іван-Квітник, Іван-Лопушник.., но не дивлячись на тисячоліття церковних заборон українці так і не відмовилися ні від віри своїх пращурів, ні від традицій цього дня. За повір’ями Купало благословляє єднання бога вогню Семиярила з богинею води Даною (Мареною, Ладою), шлюб яких дає життя всьому існуючому на Землі. Він – покровитель родючості у всіх її проявах, тому вшанування священного союзу було одним з найбільших свят року українських пращурів, з яким пришле християнство намагається марно боротися ось вже трете тисячоліття, але традиції його живуть і донині.
Коли нарешті на українські терени ступає довгоочікуваній і такий жаданий гість з цілим кошиком щедрих дарунків — це справжнє свято для землі та людей, які живуть на ній. Адже в козубі тім і справжнє тепло, і щедрі врожаї, і веселий пташиний спів.., які знаменують собою відродження життя та набуття силою всього сущого на рік вперед. Саме тому прихід літа так чекали та радо стрічали Русаліями, які святкувалися цілий тиждень і закінчувалися магією Купали.
В персоніфікованому образі літа проявився весь дуалізм давньослов’янських вірувань та мудрість цілісності сприйняття світу українськими пращурам, може саме тому слово «літо» в українській мові — середнього роду. Адже з одного боку він представлявся рум’яним молодиком-господарем в золотому каптані, сином Дарджьбога-сонца. А з іншого – молодицею в віночку з барвистих квітів та зеленій довгій сукні, матінкою Білобога, що невтомно порається по господарству від світанку до заходу. І обоє вони допомагають працьовитим людям в їхніх невсипущих трудах, яких так багато влітку.
Найщедріший на ягоди та м’яке сонячне тепло, самий старший син господаря-Літа, який своєю щедрою рукою «весь рік годує». Традиційно в Україні його звали Червнем, Гедзнем, Першолітом, Полуднем, Рум’янцем, Різноцвітом, Сінокосом, Світозіром, Сонцехрестом, Хліборостом чи Червенцем, з менш розповсюдженого: Ізок, Іюнь, Кресни, Петройки, Бидзень перший чи гнилець.
Його слов’янським покровителем був Купала, бог кохання та родючості народженого від священного шлюбу води та вогню. Він оберігає, сприяє та благословляє все те, що пов’язане з життям та продовженням одвічного циклу буття. Адже саме на червень припадає літне сонцестояння з його найдовшим днем, який фактично запускає новий цикл згасання та подальшого відродження, що триватиме весь наступний рік. Недарма ж його каменем-оберегом вважається багатоликий агат всіх кольорів червоного від блідо-рожевого до темного багрянцю.
Пісня, кожна нота, кожне слово якої торкається найпотаємніших глибин українського серця, піднімаючи з глибин споконвічної генетичної пам’яті ту гордість за свою країну та безмежну жагу волі, яку століття тортур, заборон та гонінь так і не змогли загасити в душі справжнього українця.
І це недивно, бо народилася вона на просторах козацької вольниці в далекому ХVII столітті, коли Запорізька Січ була на піку свого розквіту перед самим початком Хмельниччини, і піднесення національно-патріотичного сили духу українців відбилося в її словах. Причому текст пісні на стільки припав до душі народові, що її слова, хоч і в дещо зміненому вигляді, бережно передавалися з покоління в покоління, допоки в 1875-ому вперше не були надруковані в другому томі збірки «Историческія песни малорусскаго народа».
Наприкінці травня, коли тепло повністю увійшло в свою силу та холоди гонимі безжальними мечами-променями вже не наважуються повертатися, городина вже досаджена і поля засіяні, сонце виходить на пік своєї активності (місяць до та місяць після літнього сонцестояння), початок якої традиційно припадає на 22 травня.
Недарма цього дня українські пращури святкували стріни Ярили Сильного, який дарує життя всьому сущому на землі, і разом з тим закликали в гості Ярилу Мокрого, щоб він допоміг піднятися та набутися всієї повноти життєвих соків всьому посіяному-посадженому, і восени на землеробів чекав багатий врожай.
Широкому загалу Іван Франко відомий завдяки своєму виключному різноплановому літературному таланту, деякі з епістолярних шедеврів якого представлені в українській шкільній програмі, але за соціальними регаліями історичної постаті завжди ховається просто людина зі всім багажем її багатогранного особисто життя.
Зрідка хто згадує, що окрім іншого за Франком в українському суспільстві закріпилася слава не тільки талановитого різнобічного літератора, етнографа, перекладача, поліглота, громадського та політичного діяча, творчій спадок якого налічує близька ста томів, знання мов сягало семи, на пам’ять він дослівно міг переказати один раз почуту годинну лекцію, видавав власні чисельні газети, журнали, альманахи з різних сфер буття… а й законотворця тогочасної української міської чоловічої моди кінця XIX століття.
Весняне тепло повністю вступило в свої права, і матінка-земля щедрою рукою роздала всі свої накопичені протягом довгого осінньо-зимового періоду відпочинку-сну скарби першим травам та квітам, що встеляють її. Традиційно в Україні вважається, що своєї найбільшої сили Флора набирає саме 10 травня, тому цей день цілком присвячується збору лікарських та обрядових трав та коріння(зілля, зела) на весь наступний рік для здоров’я, сили, краси, молодості, радості від роботи, чистоти душі і тіла.
Саме тому в народі кажуть, що на Зільника (Зилоту, Духів день, Миколиного батька чи Семена-Орача) Земля — іменинниця, адже за уявленнями праслов’ян вона представала у вигляді вродливої жінки, тіло якої складається з каменів, кістками виступають корені, жилами — дерева. Християнство перехрестило свято 10 травня на честь апостола Симона, хоч з огляду на ґрунтовність дохристиянських вірувань українського народу залишило найменування свята «Зільник» у вигляді своєрідного прізвиська свого святого, пов’язавши його з іудаїстською сектою «зілотів»-ревнителів.