Золото та срібло — одвічні супутники людства протягом всієї історії цивілізації, засіб всіх добрих справ, причина всіх бід. Ними століттями вимірюються рівень заможності країни, міста, роду, особистості, і актуальність їхня з часом ніц не змінилася, продовжуючи свою високу місію в третьому технологічному тисячолітті електронних грошей та безконтактних платежів. Адже економіка будь-якої країни світу продовжує ґрунтуватися на золото-валютному запасі, який зберігається в глибоких підземних, добре захищених банківських сейфах, до яких мають доступ лише обрані. Ототожнення всього багатства України міститься в єдиному слові “гривня”, національна валюта з глибокими історичним корінням.
На величезних прадавніх українських теренах в той час, коли більшості європейських країн взагалі ще не існувало на мапі світу, гривня виступала синонімом кількісного виміру добробуту, як вагова одиниці міри в розрахунках як між всередині суспільства, так і за його межами (основними торгівельними партнерами були країни Сходу).
Він був більшим українцем за багатьох народжених на цій благодатній землі, адже саме його невпинними турботами та завзятим натхненням з тліну віків на світ з’явилася правда про історичне минуло України-Русі, яку так намагалися поховати під завалами брехні московські окупанти та їхні європейські посіпаки. Чех за народженням, вчитель німецької за фахом та український історик за покликанням — Вікентій Хвойка.
Його шлях до археології не був близьким: родинний маєток в Семині на Ельбі, комерційне училище Хрудім, піший туризм в пошуках нових вражень центральною Європою, Злата Прага… і еміграція до Києва в двадцять шість (причиною останньої за однією версією була загроза шлюбу з не коханою, але заможною за домовленістю батьків, згідно іншої — палкі почуття до прекрасної доньки панів Олександрівських, які врешті-решт так і не набули офіційного статусу з-за важкої душевної хвороби нареченої, хоча тісний зв’язок та теплі відносини із її сім’єю залишилися).
Зелені свята на тонкій межі весни і літа, коли досягає свого апогею нестримне буйство квітнення, від різнокольорових барв якого в очах грають веселки, а від духмяності солодкого аромату – паморочиться голова, споконвіку в народному фольклорі огортає містичний ореол, який народився задовго до приходу християнства на українську землю і лише значно пізніше отримали свою календарну перев’язку до свята Трійці (П’ятидесятниці, День Зіслання Святого Духа). Традиційно в Україні вони тривають з 7 по 13 травня.
Вони так і лишилися десь на межі офіційної релігії та українського родового язичництва зі своїм прикрашанням підлоги, вікон, покуття, образів, доріжок на подвір’ї запашними травами, особливо любистком, полином та м’ятою, як оберегом від нашестя злих духів. Хоча часова прив’язка свята з огляду на це так і лишається до кінця не визначеною: за однією версією вони співпадають з тижнем перед Троїцею, згідно другої — до них відносяться лише чотири останніх дні перед Клечальною неділею, за третьою — тиждень після Дня Зіслання Святого Духа, четвертою — продовжуються з четверга перед П’ятидесятницею по наступний четвер, а п’ятою — охоплюють обидва тижні.
Його світлини — фактично фотографічний літопис життя Лівобережної України протягом майже восьми десятиліть непростого ХХ сторіччя з його руйнівним катком двох світових воєн, трьома влаштованими Кремлем штучними Голодоморами та терором московсько-радянської окупації. Дивом це компрометуюче комуністичний світолад надбання Марко Залізняка взагалі вціліло в жорнах тоталітарно-репресивної машини країни рад…
Це точно був знак долі — в дванадцять прочитати на сторінках випадкової газети яскраве оголошення із закликом займатися фотографуванням. Простого селянського хлопчика з Донеччини зачарувала магія того нового паралельного світу, в якому майстер камери одним дотиком може перетворити чиєсь життя на історію.., а тут ще й розрекламована фантастична примара заробітку в сто карбованців!
Смарагдова ковдра з білою, виблискуючою в сонячних променях шовковою патиною так і манить пробігтися босоніж чи прилягти, щоб хоч на мить тілом відчути всю ніжність дотику цієї чарівності і розчинитися в її пухкій хмарині. Але ціна за цю мить раювання може бути надвисокою — життя до останньої краплинки, яке витече з тіла останньою бульбашкою повітря легенів, адже той оксамит — сама лише ряска з чорною трясовиною під тонким красивим малюнком зелено-квітучого килима (так званий чарус), який створив за українськими народним повір’ям задля заманювання в свої сіті підступний болотяник (він же ж багник, якщо його дідівщина була багата на торф, чи іржавник – на залізну руду).
Ця товста сліпа істота вся обплутана водоростями, равликами та риб’ячою лузгою, а може сивий дідуган з довгими жаб’ячими кінцівками та очима наввилупки, що цілими днями сидить в своєму кам’яному будиночку на дні болота, від нудьги серед суцільної всепоглинаючої тиші трясовині ні-ні, та й придумує собі розваги: то страшними стогоном чи несамовитим реготом, пронизливим пташиним галасом чи раптовим ревом лякаючи подорожніх, чи-то холодним подихом важких зітхань та свистом лопнутої бульбашки сковуючи душу кайданами паралізуючого жаху.
Барвиста історія країни сплетена з різнокольорових ниток подій, особистостей, мовних діалектів, традицій, звичаїв, обрядів… Деякі з них лише маленькою, ледь помітною цяточкою виблискують на її оксамиті, інші – складають саму її канву, в яку кожної миті додаються нові перлини, збагачуючи новими відтінками та красою. Адже історія пишеться кожної миті існування, бо історія – це і є народ. Саме тому і точаться такі запеклі бої в історичних колах за право якнайдавнішого датування точки відліку існування будь-якої країни, як доказ шляхетності її походження та права на існування закріплене історичним контекстом.
Відлік історії України традиційно відраховується з моменту появи на мапі світу Києва, як столиці незалежної суверенної держави. Ось тільки питання в тому, що вік красеня на дніпровських пагорбах і досі, після двох століть ретельного вивчення наявних артефактів та документальних згадок, так достеменно і не визначений остаточно.
Вона прийшла в цей світ, щоб володарювати та підкоряти чоловічі серця, адже лише за правом народження у впливовій родини угорських аристократів вона мала все, що забажає серце, а від Небес отримала надзвичайну вроду та чарівність, які подарували їй надзвичайну владу. Кохана єдина донечка Андраша Баторі та полячки Анни Закреської, прекрасна Софія, з дитинства була оточена розкішшю палацевих залів.
Домашня освіта з уроками релігії, читання, письма, домогосподарювання… і вже підлітком шляхетна чарівна красуня з величезними очима зводила з розуму всіх осіб чоловічої статі від малого до старого. Звичайно, що дівоче серце не довго залишалося незайманим, адже в числі її палких прихильників окремою постаттю виділявся Дьордь ІІ Ракоці, син надвпливової та надзаможної родини трансільванських князів Ракоці.