Є на куту біля притулку душі старого Маріуполя, яка причаїлася десь на затишній гілці у кроні вікових дерев Міського саду, стара занедбана будівля прихована від випадкового погляду пересічного містянина високим кам’яним парканом та широкими лапами старезних ялинок – лише вежа з стрімкою стріхою під охороною печального жіночого обличчя наче ширяє над ними, зачаровуючи і полонячи душу.
Це старовинний будинок колишнього міського архітектора Віктора Нільсена, який він побудував для власної сім’ї десь на рубежі перших двох десятиліть ХХ століття. Витончений і ненав’язливий він більше нагадує маленький середньовічний замок, ніж типового обивателя маріупольського міського центру, що дозволяє людській уяві розігратися у всю силоміць, тим більш за відсутності офіційної історії.
Радянському суспільству при всій його нарочито-«правильній» офіційній ідеології були притаманні всі ті ж пороки та недоліки, які існували у всі часи при будь-якому соціально-політичному устрої держави. Їх відрізняло лише пихаті заперечування офіційної влади, яка, прикривши очі офіційно-сфальсифікованою статистикою статистикою, сама потурала формуванню тіньового суспільства під опікою силовиків.
Це тільки відносно чесні громадяни країни рад жили на зарплатню в 120 карбованців, стояли в довжелезних чергах за їжею, роками збирали на меблевий гарнітур з-під поли та билися за виживання, невзмозі вийти за ці рамки. А в цей час в розкішних ресторанах під звуки інструментальної музики існував зовсім інший світ – справжні господарі життя з кримінальної еліти шикарно витрачали свої «кровно зароблені» в блиску кришталевих світильників .
Випадок іноді дарує людству перлини, які не втрачають своєї актуальності крізь час і простір. Якісь з них бережуть життя, інші – роблять його зручнішим, деякі – просто красивим… А є в українській історії раптовий винахід, який полюбляють всі – від мала до велика, і саме з ним асоціюється сам стародавній Київ у весняному квіті каштанів – казковий, чарівний, загадковий і найпрекрасніший. Київський торт – його райський смак ні з чим не сплутаєш, його ідеальній рецепт унікальний, його яскраве забарвлення і є Україна.
Початком існування найсмачнішого торта вважається 1956 рік, хоча його початкова рецептура і значно відрізнялася від теперішньої: на київській кондитерській фабриці по-перше яєчні білки збивали холодним, по-друге – в якості горіхів використовувались солодкі кеш’ю, величезну партію яких червоні ради виміняли на щось із засік своєї батьківщини, а ще коржам не давали добу відстоятися.
Львів у всі часи був не тільки столицею Галичини, але й культурно-просвітницьким центром, поруч з чим його вулиці були повні всіляких ворожок, відьом, відунів, чаклунів та оракулів. Послуги останніх завжди користувалися великим попитом бо обіцянки здійснення будь-якої мрії за відносно невеликі гроші для недолугого містянина була цінніша за довгий кропіткий шлях зусиль над собою. Як кажуть «дурень думкою багатіє», а підприємливі ділки на цьому мали непогані гроші. На ситуацію не змогла навіть вплинути церква – люди молилися в костелі, а потім йшли до посередників з потойбічним світом для лікування хвороб, спілкування зі своїми померлими, отримання передбачення на майбутнє…
Протягом століть таке становище справ вважалося нормою, чому немалою мірою сприяла офіційна медична наука, яка не дуже-то далеко пішла від тих самих містиків, використовуючи методи і ліки з недоведеною або двоякою дією або і в загалі без неї при забороні на дослідження на звірах, що могло бути дорівняно чаклунству. А ще була ціла купа побічних проявів та узгодження способів лікування із церквою – чи не підпадає воно під Божу юрисдикцію, як наприклад заборона на Кесарів розтин, коли дитя і мати помирали. Воля Божа була хорошим аргументом, але не приносила полегшення.
Його дбайливо зберігали, на нього молилися, за нього боролися… а ще мандрував він більше, ніж деякі з смертних бережений небесами через всі негаразди трьох століть, в той час коли зникали і з’являлися країни, що номінально вважалися його господарями як фізичне втілення народної мудрості «життя минуче, а мистецтво – вічне».
Духовними пращурами його можна вважати настоятелів Манявського скиту Йова Княгинецького та отця Феодосія, перший з яких відродив обитель, а другий – заснував при ній школу малярів, під крилом якої в кінці XVII століття зійшла зірка Йова Кондзелевича. Чернець родом з львівської Жовкви очолив її на запрошення настоятеля на час роботи над великим новим іконостасом для Хрестовоздвиженського собору.
Ну звичайно ж головний пророк України повинен поставати в образі благородного старця, навченого довгими мандрами, сивочолого життєвою мудрістю, пройшовшого крізь біль і страждання тисяч випробувань, а не юним франтом в модному сюртуку за столом із доброю випивкою. Але молодість – є молодість, їй властиві крайнощі в усьому, і Тарас Шевченко не народився старцем з густими вусами і люлькою в зубах, яким його знає весь світ по нечисленних фотографіях.
Так, він виріс в українському селі, але крила вдачі та геніального таланту, та ще й не одного, швидко знімають провінційний наліт, коли сімнадцяти років від роду потрапляєш в блиск і шик столичного товариства, до того ж після дворічного закордонного вояжу до Вільню, нехай всього лише в якості слуги свого господаря Павла Енгельгардта. Тим більше тут на нього чекали оплачене чотирирічне навчання в художній майстерні Василя Ширяєва і гроші на кишенькові витрати від господаря.
Найпопулярніша спортивна гра в світі з’явилася в українському Луганську десь в перших десятиліттях ХХ століття, разом з шкіряним м’ячем, привезеним з Праги викладачем гімнастики місцевого міністерського училища паровозобудівного заводу, Генріхом Држевіковським.
Хоча за однією версією, що спирається на спогади Павла Максимовича Седашова, подарунок призначався для Товариства розумних розваг при заводі і був привезений на Луганщину в 1908-ому. Матчі проводилися на окопаному по периметру майданчику, а воротами служили прості стовпи з мотузкою замість поперечини. Апофеозом футбольного передвоєнного буму краю стало створення в Костянтинівці в 1913-ому футбольної ліги Донбасу, під егідою якої в тому ж році відбулася зустріч молодіжних команд Луганська та Алчевська, яка завершилася з рахунком 3:1 на користь перших.