Іноді диві зигзаги долі – тернистий шлях історії. Одні, на перший погляд позитивні події давно потонули в безодні часу, інші – залишаються в століттях, хоч і мають протилежний знак. Одним з яскравих прикладів може служити Катеринославська (тодішній Дніпро) заслання поета Олександра Пушкіна. Що може бути прозаїчніше? Ось тільки вільні звичаї тодішніх виправних методів дозволили залишити відбиток генія в літописах багатьох українських міст і селищ.
В Одесі перший раз він був лише проїздом до Кишиневу в 1821-ому, зате на зворотному шляху через два роки затримався аж на тринадцять місяців, щоб продовжити писати «Євгенія Онєгіна» не без меркантильного розрахунку – генерал-губернатори Бессарабії спочатку Інзов, потім Воронцов протегували його таланту, в замін компанія Пушкіна в такий далині від столичних салонів кілька урізноманітнила дозвілля місцевої громади.
Її чоловіка, київського князя Ігоря, древляни, як свідчать літописи, вбили в 945-ому за ненаситність із особливою жорстокістю, розірвавши тіло навпіл за допомогою двох нахилених дерев. Його ідея про збір додаткової данини або «походити» при відправленій додому дружині виявилася не з кращих. Але заощаджені хутро і мед виявилися нічим у порівнянні з тим, що чекало бунтівне слов’янське плем’я. Княгиня Ольга стала повноправною правителькою Київської Русі, чому значною мірою посприяли жорсткі уроки, піднесені нею на прикладі древлян для залякування ворогів і наснаги друзів…
Той же ватажок древлян, увійшовши у смак своєї першої перемогою, вирішив, що так само легко отримає і Київський престол по праву сильнішого, причому на абсолютно законних підставах – для цього всього лише було потрібно одружується з Ольгою, удовою вбитого. Не врахувало бунтівне плем’я лише одного, що кров – не водиця, а княжа і тим паче.
Україна після розпаду союзу і приходу до влади в країні вихідців з партійної номенклатури нездатних керувати і адаптуватися до умов змінених реалій – це сміх крізь сльози для її громадян і страшилка для тих, хто в цей час тут не жив. Розвал торгово-економічних зв’язків, затримка зарплат у всіх галузях і всюдисущий бартер, коли товар міняли на товар.
Ось і заповзятливе керівництво Чернігівського об’єднаного авіазагону вирішило підзаробити на перегоні старого біплана «Ан-2» в місто Мерфрізборо, штат Теннессі (США), щоб використати величезну на той момент суму в 25 тисяч доларів на поліпшення житлових умов своїх співробітників.
1785 рік став чорним для ченців Манявського скиту і всієї прикарпатської православної округи, приголубленою його милостями – за розпорядженням новоъ австро-угорської влади, яка анексувала ці землі після падіння Польщі, зникала на очах стародавня святиня.
Однак, як кажуть, ченці не були б самі собою, якби навіть у цей важкий для себе час невизначеності не знайшли б спосіб підтримати свою засмучену паству… Причому неординарний засіб підняття настрою народ в окрузі запам’ятав на століття, передаючи з уст в уста – з посміхом монахи викочували зі своїх підвалів незліченні бочки з молдавським вином і пригощали ним усіх бажаючих «на пам’ять на довгі літа» до положення риз. І ці загальні веселощі замість скорботи тривали не один день.
Україна і Туреччина – вічні друзі і вічні вороги, з тієї давньої пори як зачатки їхньої державності з’явилися на білий світ. Зі змінним успіхом країни воювали одна з одною і створювали «вічні союзи» проти Московії та Польщі в різних їхніх іпостасях. Причому кожного разу після війни на чужій території залишалися сотні, якщо не тисячі полонених противника. Так тривало століттями…
Внаслідок всіх цих перепитій в казематах, в тому числі Золочівського замку, завжди була деяка кількість «ясиркників», яких влада використовувала на свій розсуд в основному для ремонту оборонних споруд і відбудови після воєн міських кварталів. Деякі з них для полегшення свого становища і своїх сімей приймали християнство.
Було це в ті далекі часи, коли Угорщина переживала пік свого розквіту, а османські султани правили бал на східне-європейських землях. Два настільки гордих і сильних противника рано чи пізно повинні були зійтися в очному бою, щоб визначити хто сильніший, хоча легенда і називає дві різні пари ватажків сторін Матьяш I Корвін – Мехмед II Фетіх та Фердинанд I – Сулейман I Пишний.
Два непримиренні вороги зійшлися по різних сторонах Дунаю, не наважуючись форсувати річку в побоюваннях бути знищеними під час переправи. Тривалу бездіяльність обох сторін порушив турецький султан, запропонувавши через посланника замість кровопролитного бою визначити переможця війни через силове змагання угорського і турецького воїнів.
«Іванна» повинна була стати черговим шедевром радянської атеїстичної пропаганди, за фактом такою і стала – лідер кінопрокату 1960-ого, п’ятдесят мільйонів перегляд за рік і звання лауреата Всесоюзного кінофестивалю в Мінську (друга премія). Команда режисера Віктора Івченка насолоджувалася безсумнівним успіхом, не дивлячись на заборону прокату в Польщі. А потім в життя режисера з «легкої» руки письменника Миколи Бажана з’явилася вирізка з італійського журналу «Чивільта католика» видавництва Ватикану, в якій було опубліковано спеціальне послання папи Іоанна XXIII з анафемою на фільм.
Не дивлячись на приховування даного безпрецедентного в історії кінематографа факту від знімальної групи (в союзі з його залізною завісою це було зробити легко), дуже скоро почалася низка трагедій з причетними до створення «Іванни» та їхніми близькими…