Витоки свята Калити (13 грудня) зберігаються десь в глибині українських до християнських часів, звідки ідуть його традиції ворожіння та веселих гулянь молоді з хлібом-сонцем. Хоча з розповсюдженням християнства українськими теренами він набув трохи іншого змісту, як данина пам’яті про того, хто передрік велике майбутнє місту на київських пагорбах, Андрію Первозваному, першому проповіднику християнства на українських землях.
Фактичне це свято парубоче, адже це був єдиний день року, коли хлопців не можна було сварити за будь-який бешкет, а тільки солодко годувати та пробачати всі пустки. Тому готуватися до свята дівчата починали заздалегідь – спочатку обиралася хата для вечорниць на Андрія, де вдень 12-ого збиралися всі вони разом зі своїми скарбами-смаколиками, щоб допомогти гостинній господині в приготувати смачної вечері для парубків.
Їй не поталанило народитися на самому початку епохи докорінних змін світу ХХ століття, коли тектонічні плити політики, змащені маслом людських пороків, вже ппочали свій смертоносний танок все набираючи швидкість, щоб поховати під своїми уламками мільйони життів і цілі імперії… А поки йшов 1909-й, коли тернопільські землі разом з усією Європою ніжилися в променях економічного розквіту…
У Дарії Цвєк було все: щасливе дитинство в заможній сім’ї інспектора Державних скарбів Яківа Маркевича, гарне домашнє виховання разом із правилами ведення домогосподарства та куховарства від матусі Юлії (яка до того ж була активною громадською діячкою місцевого осередку Союзу українок села Цуцилів), Коломийська гімназія та педагогічний семінар «Рідної Школи», гра на скрипці та флейті в симфонічному оркестрі…
Вишуканий митрополитський палацевий комплекс, в тиші саду-парку якого бесіди про духовне чулися частіше, ніж про мирське… правда не довго – незмовкаючий гомін молодого голосу студентства дуже швидко заглушив тихі неспішні богословські дискусії.
І все було б нічого, але два скажених імперця (один з Московії, інший – з Німеччини) вирішили, що мають право поділити Європу навпіл – так буковинський науково-освітній центр на північно-західній околиці міста спочатку зазнав нищівного фізичного удару від бойових дій, коли тирани зійшлися у двобої, а потім – гніт радянської окупації з мовчазної згоди світу.
З давніх-давен 24 листопада кожного року в Україну приходить свято великомучиниці Катерини. І хоча джерела його походження ховаються в православному святковому календарі, в народі цей день з його яскравим рукотворним традиційним забарвленням був суто дівочим, розрадою серед сірої похмурості зимового Різдвяного посту.
Офіційно ж Катерина в Україні вважається покровителькою студентства та академічного знання завдяки історичному контексту самої особистості святої, яка силою своїх знань з позиції аргументованості доказів за легендою змогла обернути в християнство двісті римських богословів-язичників, направлених до неї імператором Максиміаном з огляду на її високе аристократично-соціальне положення задля переконання зречення віри во Христі.
Коли небо прилягло на хвилиночку відпочити на землю і хмари майже торкаються її поверхні або туман щільною оксамитовою ковдрою огортає все навколо, у хисткому серпанку між двох світів стають майже відчутні незримі крила білого лебедя, якими він століттями захищає цю благодатну, жадану для багатьох долину біля підніжжя Карпатських гір.
Паланок на стільки прекрасний в своїй казковості, що зачаровує своїми шляхетністю та загадковістю без зайвих прикрас кожного, хто бачив його власнооч хоча б раз. На його стінах незримими чорнилами написана вся новітня історія Закарпаття з її тріумфами та трагедіями, от тільки не всі ті надписи у вільному доступи – деякі з них бережуть пожовклі сторінки історичних літописів, інші – назавжди втрачені, а деякі – на стільки жахливі, що людська цивілізованість відмовляється їх усвідомлювати.
Яке найнагальніше питання під час війни, коли ворог майже дістався столиці: посилення оборони, покращення забезпечення армії чи пошук додаткових людських резервів? А от і – ні! Для московитів завжди, за будь-яких обставин першим питанням ішла Україна, чи скоріше її розчинення у «великому російському» народові, якого ніколи не існувало (це штучний конгломерат з фіно-угорським ядром мокши – ерзя – меря), задля облагороджування останнього. Таке становище речей вже багато-багато століть, іноді навіть здається, що це і є єдина мета існування країни на мокшанських багнюках.
Саме тому робота по «зближенню» російської і української мови почалася за вказівкою Москви одразу після радянської окупації України. Так першою віхою в рамках «лагідної» русифікації стало затвердження наркомом освіти 6 вересня 1928 року складених Григорієм Галаскевичем та схвалених харківською Всеукраїнською правописною конференцією правил правопису та орфографії української мови, де ще були враховані українські національні традиції вимови та існувала літера «Ґ».
Його довгий життєвий шлях почався і закінчився на Закарпатті, але на ньому ще треба було подолати чисельні доленосні віхи, щоб на світ Божий з’явися фундаментальне всебічне обґрунтування українськості Закарпаття, яке стало таким за довгі століття до приходу з уральських нетрів угрів. Михайло Лучкай – релігійний діяч, науковець, літератор…
Ім’я та прізвища від народження (19 листопада 1789 року) він отримав свого батька, священика греко-католицького сповідання, Михайла Попа, але в студентські часи останнє трансформувалося в територіальну приналежність села походження (Великі Лучки), під яким він і увійшов в аннали української історії.