Пересічний день, яких так багато в народному українському календарі. День як день, та не такий вже пересічний, бо, як здавна відомо з давнини, є у нього свій небесний покровитель, і неабиякий, а сам цар граду, блискавок та дощу, Мокій. Посвяченим в таємницю пращурової мудрості, що збереглася в епосі у вигляді прикмет та повір’їв, він підкаже підкаже прогноз погоди на майбутнє, разом з яким подарує можливість вправно керувати господарством так, щоб досягти максимального врожаю, а разом з ним забезпечити добробут своїй родини на майбутнє.
Мокій приходить на українську землю, як вісник закінчення першої декади останнього весняного місяця (11 травня), щоб нагадати всім вправним господарям, що до закінчення посівного сезону, а значить і не марно вкладень зусиль для отримання гарного майбутнього врожаю, залишилось не так вже і багато часу (адже «прийде іюнь, господарю, хоч плюнь, все одно нічого не виросте, тому варто поспішати»).
Коли весняне тепло остаточно виграє двобій з небуттям, щоб хоч на пів року земля могла перепочити від кайданів лютих холодів, на землю з небес спускається прекрасна богиня Жива, праматінка всього живого існуючого на землі, володарка Виру; здавна в народі вважали, що квіти — то її ніжні поцілунки, дощики — сльози радості, а сонце — грайлива посмішка. Том-то і стрічали українські пращури її сходження 2 травня з великою повагою.
Вважається, що радісну звістку про її пришестя людям приносить солодкоголосий соловейко, от і кличуть ще цей день Солов’їним Великоднем. Існує повір’я, що своїм співом цей сакральний для кожного українця птах відспівує души померлих, щоб вони навіть грішними могли повернутися до Виру. А бояк виводить він свої чарівні трелі зовсім недовго, лише зі свого свята і допоки ячмінь колоса не викине («з’явився колос, соловейко втратив голос»). Заважати йому в жодному випадку не можна було, ба більше — піднімати руку.
Весна вже в самому розпалі, морози, хоч з боями, але здали свої позиції привітному теплу, тому час змивати весь накопичені за довгі холодні місяці бруд-мотлох та причепуритися перед карколомним літнім періодом вибуху життя. Згідно традиційних народних вірувань, весь цей клопіт в природі зачинає Весняний Мартин 14 квітня.
Він проходить ледь помітною ходою сонячного променя, але одразу береться до справи потужним квітневим вітром видуваючи, кришталевими дощовими струменями вимиваючи кожен куточок української землі. Ніде не сховаєшся від Мартина, крізь угледить і в полі, і в лісі, і на подвір’ї… щоб навести красу на свій весняний лад.
1… 2… 3… 4… 5… 6… 7… 8… 9… і сходить українське сонце. Ну хто ж в світі не знає культової «Sonne» (Ramstein)? Навіть той, хто не є завзятим прихильником важкого металу чи музики загалом, хоча б раз у житті чув цю неосяжно-величну пісню, і байдужою вона точно нікого не залишила, хоча одних вона надихає, інших – навпаки, дратує до огиди. Адже дев’ятий сингл найзнаменитішої німецької групи став безсмертною класикою ще до офіційної презентації в складі альбому «Mutter».
І хоча в аннали музичної історії пісня увійшла під назвою «Сонце» (нім. – Sonne), але перше її виконання відбулося геть під іншою, напряму пов’язаною з Україною, назвою — «Klitschko». Адже вона була спеціально написана на замовлення тодішнього чемпіона світу з боксу у важкій вазі, Віталія Клічка, в якості промо-пісні для виходу на ринг.
3 квітня, вже сонце перевалило за екватор весняного рівнодення і день помітно став довшим за ніч. Cкоро час до пашні, яка годуватиме весь наступний рік, але є ще час на невеликі розваги, а часу, сил та наснаги ще вистачає на виконання обрядів та ритуалів для приманювання вдачі гарних врожаїв, свого здоров’я, високих надоїв.., як запоруки благоденства родини на рік вперед.
Головним лейтмотивом цього дня було качання, яке в давнину символізувало стале перекочення року через екватор весняного рівнодення чи скочування зерна в тугий колос. Саме тому чисельні традиційні обряди Качальника, як його кликали в народі, були пов’язані саме з цим дійством в різних інтерпретаціях в якості запоруки майбутніх принад.
Перший календарний місяць весни вже позаду, і день вже відчутно переважає за ніч, а з ним і справжнє тепло вже носиться в повітрі гомінкими пташини зграями та потужними поривчастими вітрами, що буцімто намагаються вимести геть весь зимовий непотріб та сміття, кажуть в народі, то — Іоан Ліствичник своєю мітлою розчищає 30 березня шлях для легкої ходи весни, а людям – до їхнього морального та фізичного самовдосконалення.
Адже саме на догматах духовного та тілесного просвітлення півтора тисячоліття тому святий чоловік, помини діянь якого традиційно припадає на передостанній день березня, побудував своє учення, закарбоване на сторінках його нетлінною «Ліствицею райською» («Духовні скрижалі») з її системою духовного очищення на підставі конкретних рекомендаційних викладок стосовно перемоги над кожним з восьми людських смертних гріхів (ненажерливість, розпуста, грошолюбство, гнів, печаль, нудьга, марнославство, гординя). Не дарма вистраждані, як їх ще звали, «сльози каяття» (хоча в чому було йому каятися, шістнадцятирічним юнаком ставшому послушником в Синайському монастирі, прийнявшому чернечий постриг в дев’ятнадцять та сорок років прожившему самітником в Толі) вважаються однією з найкращих християнських робіт, що доводить її включення в 88 тому «Грецької патрології».
Праукраїнські пращури, знані світі як представники ямної культури, жили на своїй богом даній землі ще п’ять з половиною тисяч років тому. Їхні гени та культурний спадок українська нація і зараз дбайливо береже в своїй крові віруваннями, обрядами, кухнею, одягом, ремеслами, сімейними цінностями… Але не тільки на теренах від Сяну до Дону живе спадок праукраїнців, як виявилось генетичний код українських прабатьків носить в собі половина існуючого на Землі людства.
Сучасні технології нарешті дозволили скинути муар таємності хоч б з частини тисячолітніх загадок історії. Так виявлене за допомогою ДНК-тестів розповсюдження генів ямної культури на всіх євразійських теренах, від Португалії до Монголії, за останніми даними науковців зараз охоплює чотири мільярди чоловік, що беззаперечно доводить спорідненість української нації з багатьма народами світу, а ямну культуру перетворюють на колиску сучасної цивілізації.