Один з основоположних документів по ранньому періоду історії слов’ян – «Слово о полку Ігоревім» – суцільна загадка для сучасних дослідників. Сам факт, що послужив відправною точкою для створення цього шедевра давньоруської літератури – поразка військ князя Ігоря Святославовича 1185 року в поході проти половців – досі викликає запеклі суперечки. Вірніше не сам факт битви новгрод-сіверського князя з ханом Кончаком, а її географічне місце, про яке відомо «…тут поламати списів, тут притупитися шаблям об шоломи половецькі, на річці Каялі, у великого Дона…» та «…ось вітри, онуки Стрибога, віють з моря на хоробрі полки Ігоря».
Ще з кінця XIX століття на підставі висновків М.Арістова в офіційних джерелах було прийнято ототожнювати річку Каялу з Кальміусом, а морем – Азовське, отже місцем знаменитої битви була територія нинішнього міста Маріуполь. Ця версія вважалася настільки незаперечною, що відповідні уточнюючі пояснення до тексту рукопису були поміщені в хрестоматії «Російська література». складеної М.Л.Бродським, І.М.Кубіковим.
Чарівне зростання перлини Чорного моря, коли за пару десятків років місто стало одним з найбільших у Російській імперії – зовсім не казка і не загадка. Всьому є своє цілком матеріальне і цілком банальне пояснення. Як в стародавніх міфах і переказах це чудове явище грунтувалося на трьох китах імена яких: порто-франко, мідний п’ятак і хліб.
Головною рушійною силою, яка спонукала купців влаштуватися серед безкраїх степів практично на порожньому місці, була безмитна торгівля (порто-франко), дарована Найвищим указом стараннями генерал-губернатора Новоросійського краю порту Одеса від 1817 року.
Висока політика – це завжди величезна відповідальність за долю світу, де кожне рішення може обернуться фатальним результатом ціною в сотні тисяч безневинних життів або зникненням цілих країн з лиця планети. Але політику на найвищому міжнародному рівні роблять теж люди зі своїми слабкостями і страхами, почуттям гумору і упередженістю.
Чини офіційної делегації, безліч представників служби безпеки в цивільному, суєта і нервозність – супутники вершителів доль, які на Ялтинській конференції лютого 1945 накреслили нові кордони Європи, коли результат Другої світової був вже вирішений наперед, але ще не виплачена вся ціна Великої перемоги.
Долина мертвих, де тисячі покійних в надії на воскресіння смиренно чекають Судного дня, коли відкриються Небесні ворота і кожному воздасться за його заслугами – Іосафатова долина, де чутно дзюрчання Кедронського струмка, а звивистий шлях приводить до Авессломової колони.
Тут тиша, сум і спокій мертвого міста, мертвих скель, мертвих душ надійно охороняють могутні вартові – священні дуби, які крізь століття несли свою вахту без нарікання та смутку. Їх почесна місія довжиною в життя зачаровує і викликає майже священний трепет…
Богдан Хмельницький – це ім’я, яке викликає практично священний трепет у серцях. Адже це він підняти повстання проти великої Речі Посполитої, йому зобов’язане своїми свободами козацтво, на його вимогу селянство отримувало більше свобод … Перша ластівка свободи і незалежності України. Але всьому є своя ціна.
Його син і спадкоємець, ще за життя батька названий гетьманом Україні, надія і оплот українського народу виявився занадто слабкою і меркантильною особистістю для великої місії продовжувача справ Богдана. Юрій – єдиний нащадок чоловічого роду зрадив справу життя батька, а доля його стала чергою невдач і зрад.
Фортеця на кримському гірському плато, яка встигла побувати і в християнських руках, і в мусульманських, і в іудейських, хоча її вірнопідданість не завжди співпадала з релігією, але майже завжди її зміна означала – нове ім’я.
Перше достовірне ім’я, застосоване до фортеці – Кирик-Ер або Кирик-Ор, що трактується істориками неоднозначно: так по одній версії слід трактувати, Кирк – як назва народу, а Ор – вал з укріпленнями або Ер – місце проживання; за іншою – Кирк -Ор (Ер) означає Сорок укріплень. Причому найбільш популярна друга версія.
Непереможність фортечних стін не завжди залежить від їх міцності і товщини. Є ще щось незрозуміле, що робить одну фортецю практично неприступною, а інша, не дивлячись на уявну міць, падає під ударом ворога. Народ здавна намагався розгадати цю одвічну таємницю.
Так Кам’янець-Подільська фортеця дійшла до наших днів практично в первозданному вигляді. Народні перекази приписують це зовсім не її зодчим. Як кажуть, існувала за часів будівництва замку прикмета, згідно якою якщо фортечні стіни охоронятиме безневинна душа і просити у Бога за їх мешканців, то укріплення встоїть навіть проти самого сильного натиску ворога.