Їй не поталанило народитися дуже жвавою, емоційною та цікавою дитиною в ті часи, коли суспільна роль жінки зводилася до одруження та продовження роду при утриманні протягом всього життя маски благородної пристойності. Тим важчий хрест жіночої долі був для представниці правлячої еліти, батьком якої був гетьман польний коронний Єжи Любомирський, а матінкою — спадкоємиця Ропчиці, Констанція Лежанка.
Можливо, історія Христини Любомирської була б зовсім іншою — з великосвітськими розвагами та легким життям в запаморочливому фльорі розкоші і поклонінні чоловіків, якщо б в три рочки вона не втратила мати. Батько віддав дівчинку на виховання тітці Анни Радзівілл, яка була жінкою вищого світу Річи Посполитої того часу у всій повноті сенсу цього виразу — благочестива, побожна, аскетична, часом жорстока, але при тому доброзичлива та чуйна. Всі зусилля тітки приструнити невгамовне дитя спершу не давали результатів і графік виховання княгині катастрофічно не виконувався.
На світі є багато такого що сучасна наука пояснити поки не може, і відкидати чи приймати на віру щось надзвичайне людина вирішує самостійно з огляду на свій рівень розумового розвитку та самостійності судження. При цьому людина перед обличчям непізнаного стає дуже віруючою та забобонною одночасно, бо природній страх та інстинкт самозбереження задіюють несвідоме. В такі моменти уява грає в злі жарти, перетворюючи незначні природні явища на жахаючу дійсність, і кожен вирішує вірити в потойбічне чи ні серед суцільної темряви підземного світу шахт.
В давнину, коли на Донбас прийшли перші гірники та шахти наприкінці XIX століття тільки починали відлік свого існування, ця робота, яка і зараз не з безпечних, була смертельно ризикованою. А найнебезпечнішою серед переліку шахтних професій був газопал — перший, хто спускався у вибій, щоб перевірити за відсутності інших засобів наявність смертельно небезпечного метану (отруйного вибухонебезпечного газу без запаху). Вірогідність повернутися живим з чорної прірви виробки була дуже не високою, тому зазвичай її доручали засудженим на смерть.
Коли вона народжувалась на землі буйствувала справжня фантасмагорія — літали блискавки, гримів грім, вітер гнув дерева до землі, що віщувало народження великої богині, яка стане праматір’ю всіх слов’ян, їх покровителькою та натхненницею на тисячоліття вперед. Прекрасна жінка-птах (її ще зображають із здійнятими до небес руками) з величезною кількістю імен (Слава, Магура, Перуниця, Єдина, Блискавка, Птаха) і однією войовничою душею, бо в цьому грішному світі з давніх-давен все починається і закінчується брязкотом металу в боротьбі за волю рідної землі.
Вона була дружиною (за іншою версією улюбленою донькою) самого головного бога Перуна, під пильним оком котрого Київська держава русинів-воїнів народилася і щасливо існувала протягом століть. В золотих обладунках із оголеним мечем в руці Слава водночас була і головною рушійною силою палкої битви, гучною закличною піснею надихаючи воїнів до бою, а блиском вселяючи впевненість у перемозі в їхні серця, і сестрою милосердя, яка омивала рани, останнім поцілунком та ковтком живої води із свого золотого кубку відправляючи души полеглих у Вирій до райського саду блаженства.
Спори де в церкві закінчується віра і починаються меркантильні інтереси у всі часи лишалися актуальним, адже конфесія можновладців забезпечувала підтримку своєї віри на всі рівнях та безтурботне життя її служителів. І хоча з давніхдавен світська влада намагалася декларувати свою дистанційність від церкви, але весь час йшла з нею пліч-о-пліч, тому що вони – боки однієї медалі на ім’я державність, які забезпечували повний контроль над умами та серцями її громадян.
Не дивно, що з поступовим опануванням українських земель польська влада спочатку лагідно, а потім все наполегливіше намагалася латинізувати місцеве населення, особливо його представників з авторитетних православних заможних слов’янських родів, задля забезпечення міцності своєї влади на підконтрольних територіях. Одним із яскравих прикладів цього стала історія Івана IV Івановича Заславського з давнього роду поборників православ’я Острозьких.
Народ існує доки існує його мова — цей постулат добре засвоїли в Московії, яка в своїй одвічній імперській хворобі століття за століттям продовжує намагатися знищити Україну, щоб повністю привласнити собі її історію та досягнення. Не може ж “велікай” росіянин пишатися пращурами-неосвіченими вихідцями з мокшанських боліт, які жили на рівні первісних людей, поїдаючи кору дерев та коріння тоді, коли Київська Русь не тільки мала вже власну писемність, а і дипломатичні відносини з усіма країнами Європи в якості повноцінного та рівноправного члена останньої.
Татаро-монгольська пошесть з-за мочанських (етимологія слова Москва) драговин почала свій хрестовий похід проти українства фактично ще в 1241 році, коли навалою були розорені майже всі міста та села країни на чолі із стольним градом Києвом, а населення скоротилося на чверть. Недарма ж їхній “святий-герой” Олександр Невський носив шолом з написами арабською підданого орди, а Московський улус був у складі та платив данину Золотій Орді, згодом Кримському ханству аж до 1721-ого (майже п’ятсот років).
В ті давні часи, коли на українській землі ще не біло зброї масового розважального ураження під назвою телебачення та інтернет, розваги для дітей та дорослих були обумовлені розвитком фізичних та розумових здібностей персоналії, а їхні правила шліфувалися до ідеалу століттями В першу чергу направлені вони були в на виявлення сили, кмітливості, уваги, майстерності учасників та побудовані на дусі суперництва в одвічній жазі до лідерства. Світле свято Великодня від часів хрещення Русі-України вважалося одним з найбільш шановних, котре також символізувало собою початок справжньої, а не календарної весни з її теплом та початком нового життєвого циклу тому, тому традиційних розваг для нього було придумано вдосталь.
Звичайно ж головним теренами для змагання господинь були традиційні великодні страви — паска та крашанки (писанки). Рецепти пасок найбільших, найсмачніших, найм’якіших і найкрасивіших старанно зберігалися в сім’ї протягом багатьох поколінь і передавали від матері до доньки. Коли вся велика сім’я збиралася за святковим столом після свячення в церкві, то перш за все смакували великодній хліб кожної господині, а пізніше йшли селом чи містом, щоб після привітання обмінятися пасочками з друзями, знайомими, далекими родичами та подружками. Така соціальна активність мала свої наслідки — випікали пасочки у величезній кількості.
Він народився в сім’ї, яка робила європейську політику ще в ХІІІ столітті з титулом імператорів Священної Римської імперії. Він сам носив титул австрійського ерцгерцога. Йому були відкриті всі шляхи після блискучої освіти та вивчення світу крізь призму власних подорожей… а увійшов в історію- як український патріот і один з головних претендентів на булаву в суперечці з Павлом Скоропадським, хоча сам Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотаринзький ніколи особисто не підтверджував свої види на владу.
З шестирічного віку він разом із батьком та братами подорожував світом: Адріатика, а згодом Європа, Афріка, Америка, Азія та навіть Австралія з їхніми такими різними мовами, віруваннями, традиціями та кухнею подарували хлопцеві всебічний погляд на речі, якого він не зміг би отримати сидячи лише за шкільною партою реального училища Відня.