Трон Мельпомени, який вінчає древнє серце міста Лева, де незримий дух муз витає по звивистих коридорах, що б на мить зачаїться в тихому затишку лож, м’якому оксамиті завіси чи затишному куточку гримерці.
Світ високого мистецтва як символ натхненносты і цивілізованості буття серця Галичини.
Один з довгого ряду будівель, де кожен елемент – унікальний, де за стінами ховаються такі різні життя і смерті, де століттями чувся повсякденний голос Галичини.
Життя у всіх його проявах з бідами та радощами на маленькому острові як одна з частинок історії древнього міста.
Від строгості готики до легкості ренесансу і бароковим завиткам – шлях народження однієї з перлин намиста храмової архітектури серця стародавнього міста.
Його історія – шлях метаморфоз зовнішнього вигляду і єдине серце католицької церкви.
Середньовічне місто у всій пишності його високих шпилів веж і витіюватих завитків ліпнини, монументальної мощі ратуші і муаровій легкості скульптур…
Історичний центр стародавнього міста у підніжжя Карпатських гір.
Серце куточка Вірменії серед безкрайх українських просторів, де на порівняно невеликому клаптику землі серед мільйонного міста вже шість століть живе дух святий в оточенні меркантильних фінансових і адміністративних інтересів.
Той, що почав життя в колисці невеликої будівлі, яка з кожним роком, кожним сторіччям, набираючи силу, поступово зростала, щоб досягти досконалості нинішньої храмової краси.
Смуток неготіческой перлини, що відчувається в вітражах стрілчастих вікон і високих шпилях трьох веж, аскетичності внутрішнього оздоблення і королівській грації зовнішніх фасадів немов німе втілення долі тієї, в ім’я якої побудовано храм.
Чарівність, містика і таємниця готики, лише посилена помахом пензля творця, не відпускає мандрівника і все манить повернуться ще й ще раз, щоб побачити ніжну душу, закутану в потемнілий від негараздів і нещасть плащ храмових стін.
Оплот української греко-католицької церкви на вершині Святоюрського пагорба, оповитого зеленню парку, де так близько до неба, що часом, хмари зачіпають храмовий хрест купола, а святі вирішили залишитися в його стінах назавжди.
Зберігач праху великих, які і зараз охороняють його крізь століття від негараздів і бур швидкоплинного життя.