Історія
Вірменська діаспора, що з’явилася на львівських землях мало не одночасно з утворенням самого міста на запрошення для служіння Данила Романовича Галицького (1201 -1264), вже через сторіччя була однією з найбільших і найбагатших у Львові, про що наочно свідчить той факт, що для поселення їй була виділена ділянка землі буквально в одному кварталі від центру – Ринкової площі.
Звичайно одна з найбільших львівських діаспор не могла існувати без того, що об’єднує і згуртовує людей однієї віри – храму. Так з’явилася на світ одна з домінант Старого міста, яка може посперечатися своєю старовиною із собором на Святоюрській горі, адже роком її заснування, як вважається, так само є 1363-ий від Різдва Хрестового, – Вірменський кафедральний собор Успіння Пресвятої Діви Марії.
Його зодчим вважається майстер з нині німецької частини Сілезії Доре (Дорінг) (- 1384), хоча деякі фахівці, виходячи з архітектурних особливостей будови схожої з храмами в Ані, наполягають на руці вірменського майстра в спорудженні Успенського собору, який по завершенні став серцем єпархії вірмен всій Русі та Валахії.
Початок був покладений. Але як будь улюблене дітище, яке хочеться зробити ідеальним, кожне наступне покоління вірменської діаспори дарувало йому все нові і нові прикраси. Так першими великими з них стають бічні гапсиди (початок XV століття) і відрита аркада 1437-го року, що оперезала храм з трьох боків (через два століття її перебудували в ренесансному стилі).
Наступним же характерним елементом храмової архітектури, який прикрасив Вірменський собор у 1571 році під чуйним керівництвом італійця Петра Красовського, стає триярусна дзвіниця, яка надала йому зовнішності завершеність.
У рік здачі своїх релігійних інтересів православ’я на догоду католицизму (1630) після планомірного тиску з боку цивільної та церковної влади Успенський собор вже уніатської Вірменської католицької церкви облаштовується подовженим нефом під пильним оком архітектора А. Келара, спорудженим біля древньої першооснови.
Час диктував свої умови – Львів розростався рік від року. Раніше виділені під забудову вірменській громаді земельні наділи в самому серці міста виявилася не настільки вже й великими – їх обступили інші квартали. Тому для збільшення внутрішніх площ храму в 1671 році було прийнято рішення про закладення арочних отворів колись відкритої аркади із зовнішнього боку будови, а так само спорудження воріт для зв’язку Монастирського і Східного двориків.
Справжнім же лихом стає для вірменського кафедрального пожежа 1676 року у Львові, коли його, практично знищеного, довелося десятиліттями відновлювати з попелу, якого він відродився оновленим: внутрішні інтер’єри змінили стиль на європейське бароко, а з зовнішнього – прибудували ризницю і каплицю. На довершення ж до храмової будівлі були прибудовані монастир вірменських бенедиктинок, будинок архієпископа та вірменський банк, замкнувши периметр. Вінцем же завершення робіт у 1726 році стає зведення статуї святого Христофора – захисника від раптової трагічної кончини.
Але і святий покровитель не захистив обитель від повторної трагедії, що трапилася практично через сторіччя після першої (у 1773-му), коли комплекс Вірменського собору настільки постраждав, що його відновлення, хоч і не таке тривале як попереднє (шість років), внесло значні корективи у зовнішній вигляд дзвіниці і деякі особливі відмінності у вигляд центральної будівлі храму.
Останній завершальний етап будівництва пов’язаний з перебудовою будівлі вірменського архієпископа, який практично був заново відбудований у 1802 році, завершивши тим самим ансамбль комплексу львівського Успенського собору.
Але крапку в закінченому вигляді храму все ж судилося поставити архітекторові Ф. Мінченскому, який одночасно з початком першої серйозної реставрації 1908 року змінив зовнішній вигляд храмового фасаду, що виходить на Краківську вулицю, на псевдоготичний стиль. Реставрація ж принесла відродження головній вірменської твердині Львова – знято нашарування штукатурки, з’явилася купольна мозаїка, стіни прикрасив розпис, а на гапсидах з’явилися напівколони.
Наступні ж відновлювальні роботи внесли останні риси в нинішній вигляд Вірменського Успенського собору, коли під шаром штукатурки в храмі були виявлені і розкриті фрески початку XVI віконних ніш (1925), відновлено дерев’яну різьблену стелю (1925), а на дзвіниці побачили світ після багатьох років забуття фрагменти старої кладки (нижній ярус) і ренесансного обрамлення віконних прорізів (верхній ярус) (1957).
З приходом Радянської влади в Галицькі землі, храм в числі інших був скасований, ставши на довгі роки сховищем музейних артефактів. Сам комплекс, хоч і визнаний в післявоєнні роки в якості архітектурного об’єкта державного значення, зайняв своє місце в нескінченній черзі очікуючих шансу на друге життя.
Лише з приходом нового тисячоліття собор став знову оплотом віри – в 2000 році пройшло перше богослужіння, а в 2003-му він був освячений католікосом всіх вірмен Гарегіном II (1951 -) в якості головного храму Української єпархії Вірменської апостольської церкви.
Архітектура
Розташований в одному кварталі від площі Ринок – центру Старого Львова – комплекс Вірменського собору складається з трьох взаємопов’язаних невеликих двориків, які формувалися в умовах обмеженого простору центру вірменського кварталу протягом шести століть (з XIV по XX сторіччя).
Перший Монастирський дворик розташований в північній частині і обмежений по периметру будівлею Успенського храму в південній частині і з півночі – г-подібною будівлею Монастиря вірменських бенедектінок (1682) з італійською галереєю (нижній арочний ярус відкритого типу, нижній – закритого), яка з’єднує обидві будівлі. Внутрішній інтер’єр його прикрашають два вапнякових барельєфи XVI століття.
Христофоровий (східний) дворик, замкннений між гапсидами Успенського собору та іншими будівлями комплексу (будівлею вірменського банку (XVII), архієпископського палацу (1802), дзвіницею XVI століття), з’єднаний наскрізним арочним проходом з вулицею Лесі Укрїнки. Його окрасою служить пам’ятна колона 1726 року.
Південний (центральний), прихований від Вірменської вулиці кованими гратами стіни з арочними прорізами, дворик з’єднаний по засобам барочних воріт зі Східним. Захисницею його служить скульптурне зображення Діви Марії з немовлям на руках над головним входом в обитель – творіння XVII століття.
Домінантою всього комплексу, оточеною з трьох боків периметра двориками, є Вірменський кафедральний собор Успіння Пресвятої Діви Марії 1363 року споруди. Нині, після численних модернізацій і перебудов, що сторіччями міняли його вигляд, храмова будівля являє собою тринефну чотиристовпну кам’яну будівлю з трьома же напівкруглими гапсидами у східній частині із завершенням з дванадцятигранного барабану. У південній частині його споруджено відкриту арочну галерею, а в північній – каплицю.
Внутрішнє оздоблення собору радує мозаїчним склепінням руки Юзефа Мехоффера (1869 – 1946) і настінними розписами Яна Генріха Розена (1891 – 1992) у старовірменському стилі, що з’явилися після реставрації 1926 року.
Триярусна кам’яна дзвіниця 1571 року квадратна в плані на двох нижніх ярусах і восьмигранна на верхньому, прикрашеному по кутах круглими баштами з витягнутими цибулинними главками, торцем виходить на Вірменську вулицю. Головними її відмінними рисами є кутова і коловіконна рустовка і цибулинне завершення на восьмигранному барабані витягнутого верхнього ярусу будівлі.
Кам’яний з гірляндою по хвилястому карнизу будинок вірменського архієпископа являє собою г-образну в периметрі разноуровневу (із зовнішнього боку двох-, а з боку двору триповерхову) будівлю, поярусно членовану карнизами і прикрашену плоскими лопатками.
Пам’ятки
Пам’яткою Східного дворика служить колона коринфського ордера 1726 року створення, присвячена святому Христофору – захиснику від раптової смерті і потрясінь, встановлена після пам’ятного пожежі 1671 року. Надгробні камені з обителі скорботи, що раніше розташовувалася на території комплексу, зараз прикрашають кут його складені разом в якості артефактних свідків шістьсотлітньої історії вірменської діаспори Львова.
А ще тут, у Центральному дворику, розташовується дерев’яна відкрита капличка «Голгофа» (XVIII століття). Притулившись до стіни житлового будинку вона служить візуальним продовженням скульптури «Спаситель з хрестом» імовірно різця Г.Дикаса, яка своїми розмірами і місцем розташування притягує погляди в першу чергу.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Львівська обл., м. Львів, вул. Вірменська, 7.
Посилання
- Легенди. Під ім’ям айви
Як дістатися
Автотранспортом по трасах Е40 (М06, М11) (Київ – Житомир – Новоград-Волинський – Львів – Городок – Пшемишль), Е372 (М09) (Рава-Руська – Жовква – Львів), М12 (Тернопіль – Львів), М10 (Радимно – Яворів – Новояворівське – Львів), а потім до центру Старого міста на вулицю Вірменську, що проходить північніше паралельно площі Ринок, звернувши на яку можна потрапити до Вірменського кафедрального собору.
Громадським транспортом по залізниці до Львова, а потім до площі Ринок, паралельно якій проходить вул. Вірменська, де розташовується Вірменський собор.