Охоронниця Севастопольського рейду, яка завжди першою зустрічає друзів і неприятелів біля воріт головної бази Чорноморського флоту Росії, щоб надати гідного прийому.
Нелегкий шлях вдосконалення методом проб і помилок наземних берегових оборонних споруд на протязі двох століть в окремому випадку батареї на Костянтинівському мису.
Біле перлинне намисто Південної бухти, яке зобов’язане існуванням турботі про тих, хто охороняє водні рубежі держави наперекір примхам Нептуна і ворожим адміралам.
Перша ластівка змін, яка подарувала нащадкам Севастополь таким, яким його знають і люблять з чітко окресленими високими будинками лініями вулиць і площ.
Джерело життя в ажурному арочному обрамленні і жовтому сяйві інкерманського каменю, що змушує згадати про давньоримські традиції втілені через століття зовсім на іншій землі.
Основна водна артерія міста на шляху становлення, що перетворилася на святкову його прикрасу.
Морські ворота Севастополя, що першими зустрічають морських мандрівників тихою заводдю після бур і негод далеких плавань.
Дві тонкі нитки, що захищають головну базу чорноморського флоту від руйнівних примх погоди, щоб подарувати мирне життя її мешканцям.
Рятівна рука, що простяглася через севастопольський рейд для порятунку тих, хто вірою і правдою віддав свій борг батьківщині, щоб поставити крапку в боротьбі з нерівним супротивником.
Тисячі життів зобов’язані хиткому порятунку останнім кроком на розпеченій від дихання бога війни землі, щоб піти туди, де вітер свіжий, де світ зберігають могили однополчан.
Він прикривав центральну частину Бульварної висоти, перебуваючи в самому серці Севастополя. Від його вогневої підтримки залежав, часом, весь результат оборони ключовий висоти і оборони головного Кримського порту в цілому.
Його нестрункі ряди, де десятки життів було віддано за свободу, зараз пам’ятає лише тесаний граніт та матінка-земля.
Бита і своїми, і чужими вона так і не здала своїх позицій ворогові в бою. Її не раз стирав з лиця землі вогненний смерч Кримської війни, але немов птах-фенікс за одну ніч вона повставала з попілу, що б знов і знов загрожувати ворогові залпом своїх гармат.
Її командир, як оберіг, вистояв з нею всі негаразди, щоб з високо піднятою головою відступити за наказом головнокомандувача.
Bastion du mat за версією французьких атакуючих сил, який так і не був зламаний під час Кримської війни 1853 – 1856 років, що розгорталася на севастопольській землі.
Поле битви на землі і під землею, де склали голови тисячі, але так і не схилили коліна перед значно перевищуючими силами противника.
Нехай уже не головна, але все ж важлива віха часів Другої кровопролитної оборони Севастополя, коли вогнева підтримка була так необхідна лініям оборони на Північній стороні і Інкерманській висоті.
Пам’ять про тих, хто розділив долю прадідів, протистоячи іншому, але не менш агресивному і безжалісному ворогові.
Тут рокіт безперервної канонади чути крізь віки в кришталевій прозорості тиші, де примарні тіні захисників у гарячому запалі сутички все ще ведуть бій за ключову висоту.
Скромні знаки пам’яті там, де колись височіли грізні захисники міста – батареї вищої точки корабельної сторони.