Білий лебідь ширяючий крізь століття над літературним серцем Лівобережжя, як протяжна пісня української душі вільна і не покірна, що прослизає крізь пальці невловимими краплями кришталю гірського потоку при будь-якій спробі схопити і втримати хоч на часточку єдиної миті.
Символ марності намагань штучного поєднання не поєднаного, чужого, антагоністичного, що доведене чисельними історичними прикладами попри пусті слова всіх багатотомних робіт псевдонауковців в служінні у кривавих московських тиранів.
Один з найпрекрасніших збережених взірців виваженого класицизму, якими так щедро обдарувала Доля українські землі в XIX столітті, щоб зберегти пам’ять про романтику епохи просвіти та економічного буму.
Діамант корони, який три майстри-архітектори гранували своєю талановитою рукою в прагненні довести досконалість до ідеалу, тим самим назавжди закарбовуючи свої імена в історії української архітектури.
Один з багатьох, із зовнішнього обліку якого повелитель-Час своєю рукою неперевершеного естета прибрав все зайве, перетворивши на унікальний шедевр витонченої сором’язливості, що ховається під вуалеткою оточуючої зелені.
Невеличка споруда, через стіни якої пройшла вся двохсотрічна історія славетного міста, щоб лише легкою тінню лягти на її прекрасний образ для карбування в віках.
Величний адміністративний колос, який постав на підвалинах двох своїх попередників, що вірою і правдою прослужили полтавському суспільству півтора століття, для доведення візуальної гармонії серця міста до ідеалу.
Одна з нових архітектурних перлин витримана в гарному вині часу, яка надала довершеності короні полтавської землі, а разом з тим прихистила під своїм крилом такі різні і втім чимось споріднені установи із забезпечення комфортного існування та розвитку сучасного міста.
Біла перлина розкішного полтавського намиста, яке вже два століття слугує своєрідним оберегом серця сучасної української літератури, що не дає згаснути живому слову її співучої мелодії попри всі намагання московських окупантів протягом всіх цих років.
Класика завжди поза модою та часом, актуальна в вишуканій простоті своїх ліній та ненав’язливості загального малюнку, де маленькі штрихи лише підкреслюють загальну шляхетність декору.
Типовий проект, що перетворився в одну з архітектурних перлин, що склали самобутнє намисто полтавського міського центру, яке ось вже два століття охороняє вічну міську душу.
Адміністративна будівля, під дахом якої з ХІХ століття зосереджується весь великий адміністративний арсенал Полтавської губернії-області в протистояти викликам часу, переродившись після руйнівних наслідків чергового загострення імперських амбіцій окупаційної влади з Московії.
Вишуканий куточок радості полтавського дозвілля, який ось вже два століття в різних іпостасях гостинно відчиняє свої двері перед тими, хто в сірій буденності не загубив смак свого життя та відкритий до нових вражень.
Одна з величних перлин головного білого міського намиста, як візитівки цілого краю в обрамленні блакитної стрічки Ворскли.
Одна з перших кам’яних споруд унікального адміністративного центру стародавнього міста, яке випередило свій час на кілька десятиліть, щоб змінивши кілька амплуа та перероджень стати на захист української культури та освіти.
Взірець неокласицизму – перлина самобутнього намиста Полтавщини, де кожна намистина по-своєму унікальна, а в гармонійному поєднанні вони створюють той єдиний неповторний вишуканий малюнок, який не вдалося відтворити нікому.
Вожак хороводу білих лебідів, що ширяє над круглим серцем стародавньої полтавської землі ось вже два століття, оберігаючи від всіх негод та прикростей сьогодення заради щастя майбутніх поколінь.
Кузня військово-патріотичного виховання молоді, яка мала стояти на захисті інтересів рідної землі, а на ділі використовувалася задля просування мілітаристичних загарбницьких ідей окупаційної влади.
Надихаюче місце, де народжувалася казкова класика української літератури, щоб назавжди закарбувати в історії та в серцях людей ім’я її автора, як одного із засновників сучасної національної літератури.
Білі стіни з різьбленими сволоками в мальовничому вбранні розкішного саду, серед квітучих гілок якого десь задрімала душа українського народу, щоб одного разу прокинутися від вікового сну мудрішою, прийнявши очищення через розуміння свого коріння.