Якір середньої освіти в місті вольної вольниці, як наочне втілення спадковості поколінь українців — споконвічних господарів на своїй землі в прагненні перемоги творення над хаосом, знань над невіглаством в визнанні прогресу в якості єдиного можливого руху вперед.
Взірець витонченої класики з його простотою ліній та маленьких архітектурних штрихів, що в поєднані створюють нетлінні шедеври, пам’ять про які живе в віках, протистоячи всім намаганням світового Хаосу поглинути та стерти її назавжди.
Взірець класичної архітектури, що своїми коріннями іде глибоко у тінь віків аж до самого римського Пантеону всіх богів чи давньогрецького Парфенону.
Величний дар місту від одієї магнатської см’ї, який переживе не тільки рід свої творців, а й надбуремне ХХ століття, коли два імперських фанатика покладуть на вівтар смерті мільйони безвинних життів.
Легкий присмак тих далеких днів, коли місто на березі Збручу в розкоші достатку впевнено крокувало разом із всією цивілізацією вперед до прекрасного технічного майбутнього через прогрес, не знаючи що попереду на нього чекає століття занепаду та забуття.
Дивом збережена зелена перлина з маленькими родзинками колишньої величі позаміської резиденції негі та відпочинку для тіла та душі.
Православний храм, як духовний спадкоємець православних поколінь, що постав із руїн з волі та на кошти своїх вірян, на згарищі атеїстичної боротьби московських окупантів, коли сонце української свободи знов осяяло волинські землі.
Матеріальний символ сили незгасимої віри, яку крізь буремні часи люди несуть в своєму серці, коли до влади стає кровожерливий люмпен із зброєю в руках та відсутністю будь-яких моральних принципів.
Вишукана перлина українського модерну в маленькому селищі загубленому десь серед зеленого моря волинських лісів, про історію якого існує більше легенд та вигадок а ніж достеменних фактів.
Палац в стилі українського модерну, який менше служив своїм творцям, аніж тим, хто знищив їхній світ, а потім кинув напризволяще в марних гонитвах за «прекрасним майбутнім», загубивши сьогодення.
Українське бароко у всій своїй химерній красі, де кожна архітектурна деталь – виважений самостійний елемент, а разом вони – витвір мистецтва, яких так мало пощадив час на цій багатостраждальній землі.
Щедрий подарунок великій православній громаді міста, як шана поколінням тих, хто чесним трудом забезпечив процвітання та багатство його родини протягом двох століть крізь всі примхи бешкетниці-історії.
Легендарна вантажівка, яка на своїх колесах винесла всі тяготи воєнних років і нелегкий період відновлення вщент розтрощеного народного господарства.
«Полуторка» навіки застигла в своїй первозданній невибагливій красі на постаменті перед школою, де майбутні аси доріг роблять свої перші кроки по сповненому пригод та непередбачуваностей шляху, як саме благословіння з минулого.
Печальне нагадування про ту, котру Господь завчасно покликав до себе, лишивши лише світлі спогади та нову кам’яну святиню, перетворену на сімейну усипальню невтішним батьком.
Маленький шматочок Франції на українській землі, який пережив два століття московської окупації, щоб воскреснути з небуття разом з Україною та оберігати її променями своєї віри і надії на щастя рідної землі.
Унікальна архітектурна перлина української землі, що ширяє десь між небом та землею як символ чистої віри без нав’язаних церквою догмат та правил, де є лише людина і Бог без посередників.
Вичурно-аристократична ротонда загублене серед зеленого оксамиту Подільських Товтрів, більш схожа на місто відпочинку та мрій, ніж суровий православний храм.
Правонаступний символ православ’я, яке боронило місто на злуці двох річок з тих давніх-давен, коли Київські князі панували на всіх своїх європейських вільних просторах від Сяну до Дону і мужньо захищали їх від одвічних ворогів – диких орд зі сходу.
Невеличка нарядна кам’яна споруда, яка прийняла на себе всю повноту відповідальності перед лицем великої громади, коли вона рукою Господа була позбавлена своєї головної святині.