Він став провідником між Небом і Землею як уособлення чистої віри без обмежень та додаткових умов, однією рукою змахнувши всі теологічні нашарування віків через призму людських слабкостей особистостей.
Пам’ять про того, хто не злякався відступити від тисячолітніх догматів, щоб повести за собою сотні тисяч, навіки зберігши своє ім’я разом з назвою невеличкого містечка в українській глибинці в світовій історії.
Суровий аскет поруч із в’янучою розкішшю колись величного костелу, білі крила якого століттями берегли містечко в заплаві Південного Буга від зазіхань турецько-татарських військ, а свою громаду від свавілля московської орди.
То що будувалось на віки при належному догляді, але потерпає від людської байдужості сьогодення, щоб одної миті виринути з небуття та згадати про всю велич свого минулого.
Вірний страж та зброєносець мужнього воїна під мирним прикриттям дбайливого годувальника, який не одне століття вдало поєднував ці дві функції без збитку для жодної з них та користі міста на злитті двох річок.
Невеличка кремезна споруда, під невибагливим кам’яним панциром якої причаїлося велике українське серце селянина-працівника, який одразу бере зброю до рук після сигналу «до бою».
Єдина збережена сакральна споруда колись великої місцевої громади, яка лише дивом пережила божевілля радянського атеїзму та руйнівні воєнні роки, щоб воскреснути на зорі третього тисячоліття та продовжити сіяти розумне, добре, вічне.
Та що століттями служила однією з дороговказівних зіркою колін Ізраелевих в давньому українському місті при злитті двох річок.
Одна з перлин подільського намиста католицьких святинь, що берегли український край під час буремних століть московської окупації, до останнього б’ючись за право існування духовності серед меркантильного світу людського буття.
Величне серце старого міста, закарбованого в сурові муровані обладунки з легкою претензією на барокову розкіш під захистом небесних сил.
Кам’яне втілення незламного українського духу плеканого золотом безкраїх степів, вольним вітром морів та смерековими лісами, що сягають самих небес, щоб одного разу він прокинувся і тоді його вже буде не спинити.
Опір, як нематеріальна субстанція, в образі одного чоловіка-легенди, який зміг розбудити від одвічного столітнього сну десятки тисяч та спонукати їх до збройної дії.
Духовна спадкоємиця тієї першої невідомої святині міста, коли Летичів ще був Ліщиним та не встиг перетнути річку Вовк.
Святий дух застиглий у химерних формах українського бароко, щоб вистояти наперекір всім негодам буремних часів Поділля і розквітнути на початку прогресивного та квапливого третього тисячоліття.
Величний пам’ятник колись великої діаспори, яка приймала діяльну участь у відбудові Подільської Швейцарії, допоки розчерком пера московських окупантів не розчинилася на великих теренах світу, щоб ніколи більше не повернутися.
Дивом збережені завдяки духу зниклого образу святого Каетана святі стіни, як заклик з минулого до майбутніх поколінь берегти свою батьківщину перед лицем будь-яких ворогів.
Єднальна ланка сучасності з тими далекими щасливими часами, коли містечко на березі річки Тернава квітло завдяки спільним зусиллям його громадян всіх національностей та конфесій.
Духовна спадщина від тих, хто давно покинув свою малу батьківщину під тиском червоних адептів від атеїзму, які зброєю поставили себе над людськими цінностями, щоб одного разу ганебно зникнути в пучині часу без сліду і права на пробачення.
Сплюндровані святі стіни, котрі час намагався приховати за звичайним торгівельним фасадом, щоб вберегти від злих людей, як нагадування про минуле нащадкам, яких тут вже немає.
Взірець витонченого смаку в потаємному куточку серця стародавнього міста, яке пройшло довгий шлях крізь віки і майже втратило дух тих, хто в тому числі стояв у його витоків.