Величний магнатський маєток, створений задля задоволення та насолоди життям в затишній зелені величезного парку під плескіт хвиль дзеркального прясла ставів, який не встиг і чверті століття прослужити своїм господарям.
Надбання давніх часів на передових рубежах захисту людського життя сучасності, як наочне втілення клятви Гіппократа, в затишному куточку умиротворення в декількох кварталах від шуму сучасного міста.
Яблуко розбрату на межі релігії та комерційних інтересів, за яке вже не перший рік точаться запеклі бої в етично-правовому полі.
Він стільки разів за свою двохсотп’ятидесятирічну історію кардинально міняв своє амплуа, що від первинної смиренної чернцевої сутності мало що лишилося. Можливо лише десь глибоко в підземеллях під великим шаром землі та часу досі блукає загублена католицька душа, але вона вона вже давно не бачила сонячного світла.
Світоч милосердя та науки, котрий повстав на захист віри в ті страшні часи, коли надія на українське духовне відродження майже зникла під пресингом войовничого атеїзму.
Маленька святиня, як провідник між цим буремним життям сьогодення і світом тіней, з якого немає вороття, що вистояла крізь всі випробування долі, коли кам’яні велетні зверталися на прах небуття.
Велич католицької віри, що увічнила славу про своїх творців на сторінках історії, вписавши їхнє прізвище золотими літерами в реєстр волинської архітектурної спадщини, котра на століття пережила їх самих і буде прославляти щедре добро їх рук у віках.
Відбиті в камені химерні тіні щирих благодійників та їхніх підопічних, які давно стали примарами і покинули цей світ в пошуках відплати за свої земні вчинки, думки, слова.
Головна православна святиня міста з багатостолітною історією поборників костянтинопільських традицій, яке пережило на своєму віку примусове полатинювання та безбожний атеїзм.
Знищенний фізично, але не духовно притулок віри прабатьків, який знов виринув з небуття лише силою бажання та волі тисяч небайдужих з вірою в палкому серці.
Сумне нагадування про колишню велич першої католицької святині Ізаславської землі, яка востаннє стрічає перші промені вранішнього українського світанку, як уособлення тлінності буття під байдужим поглядом небес.
Витончений взірець сакральної архітектури Пізнього Середньовіччя з його продуманістю кожної деталі в майстерному виконанні зодчими на службі того, хто подарував цій землі геній та наснагу до творення.
Серце одного з давніших волинських міст, під кам’яними обладунками якого прихована вся барвиста історія цієї землі з її кривавими битвами, блискучими перемогами та заможною розкішшю родючих ланів.
Колись величний палац, який під байдужим поглядом сучасників крок за кроком наближається до политу в прірву забуття, з якої через кілька років вже не буде вороття під холодне сяйво далеких зірок.
Чи кляштор, чи замок, минуле якого поховано десь в глибині пам’яті віків, щоб вабити присмаком нерозгаданої таємниці з легкою ноткою жаху в живописному антуражі міцних стін та привидів дозорних веж, зберігаючих страшні таємниці.
Чистий спів чернечої братії, яка давно полум’ям факелів своєї віри освітила шлях в світ тіней, ще лунаючий під зводами стародавньої святині як світоч надії на спасіння для чорних душ сучасників.
Велична католицька святиня на порозі до серця Карпатських гір, як символ тріумфу справжньої віри над людським буттям з його пороками та програмуванням на самоліквідацію.
Останній прихист світу божественних заповідей, який пережив разом із своїми вірянами чотири століття фізичних перероджень, гонінь та заборон, щоб постати з попелу зневіри на світанку нового третього тисячоліття.
Загублена на безкраїх просторах українського Поділля, застигла в камені історія, яку протягом шістьох століть по камінчику збирали руки тисяч майстрів і руйнували тисячі мечів загарбників, щоб одного разу вона прокинулася в сяйві тріумфу свого воскресіння.
Культурне серце подільського містечка, що б’ється в унісон ритму часу, щоб дарувати радість творення вічної краси серед сірих буднів сьогодення.