Остання збережена перлина з колись розкішного намиста храмової архітектури Краснокутська, що вистояла крізь два століття нескінченних московських воєн і гонінь.
Тричі воскресла но волі небес з попелу століть, куди скинули її людські непомірні владолюбство, жадібність та амбіції, щоб тріумфувати праведністю над гріхом і добром над злом.
Він став легендою завдяки своїм військовим перемогам, а в літописі увійшов разом з іменами їм заснованих фортець і селищ, які четверте століття зберігають відбиток його ідентичності в своїх іменах, традиціях, легендах.
Пам’ятник тому, хто стояв біля витоків сучасної карти харківської землі і чиїм турботам десятки поколінь місцевих жителів зобов’язані своїм життям.
Одна з самобутніх перлин у намисті храмового зодчества Харківщини, яка ось уже третє століття радує око і гріє душу своїх парафіян, щоб вдихнути в них чистоту, доброту і любов.
Той, що вистояв і допоміг вижити в годинник вселенських катастроф і червоного терору, за що був покараний безбожниками і відроджений праведниками.
Зелене обрамлення чуда архітектурної думки, покинуте на потіху часу і жорстокої жадібності сердець, щоб через сторіччя стати на шлях відродження і нести дух високого творення і королівського смаку наступним поколінням.
Світ в якому природа рік за роком планомірно стирає сліди, нехай і професійне, але все ж людське втручання, як докази непідвладності всього сущого настильній волі.
Унікальна перлина української землі в печалі облетілої краси, як в пелені опалого листя по осені дерева, яку не пожаліла чужа прекрасному кривава країна рад.
Колишня сувора велич королівського смаку, що проступає крізь нашарування часів заколису тиші слобожанських лісів на березі дзеркального ставу.
Єдина збережена з колись розкішного намиста храмова перлина стародавнього селища на березі Вільховатки як доказ можливості успішному супротиву безжальному часові та злій людській волі.
Століттями бережена рукою Бога серед розв’язаних московськими божевільними кривавих воєн та атеїстичних гонінь витончена святиня, в надрах якої до цих пір зберігається маленьке рукотворне диво.
Витончений білий лебідь,котрий століттями охороняв душу селища загубленого десь в слобожанської глибинці, щоб в годину тріумфу і гірких сліз бути поруч опорою віри і надії його жителів.
Перший акцент Рокитнянської садиби як обіцянка чуда витонченості та краси в зеленій оправі облагородженої людською рукою природи, що короною застигла на вершині високого пагорба.
Пам’ятник загиблим в одній з найстрашніших воєн людства за свободу української землі, якої і після перемоги доведеться чекати ще чотири з половиною десятиліття.
Гірке нагадування про божевіллі двох тиранів, жертвами яких стали десятки мільйонів, а ненависть і ворожнеча розтягнулися на покоління.
Одне ім’я, і століття захоплення досконалістю ліній та витонченістю форм, які не змогли порушити всі ті, хто прийдуть після творця.
Чудове перевтілення із затишної приватної резиденції на храм знань, через терни руйнування і воскресіння в новому вигляді.
Історія про передчасно втрачене віддане кохання одягнена в кам’яні обладунки щоб перемогти в боротьбі з часом і на довгі століття пережити тих, хто втрачав, сумував і пам’ятав.
Величний храм в маленькому селі загублений десь серед безкрайніх слобожанських пристроїв щоб побачити весь жах воєн і великодушність серця, гіркоту диктату і світанок справжньої свободи, які щедрою рукою відсипала зі своїх щедрот Україні доля.