Стоїть же, стоїть нова світлонька,
А в тій світлоньці тисовий столик.
При тім столику три гості сидять,
Три гості сидять, три товариші.
Один товариш — ясне сонечко,
Другий товариш — та місяцько,
Третій товариш — та дрібен дощик.
Сонце же мовить: — Нема над мене.
Як же я зійду в неділю рано,
Огрію ж бо я гори й долини,
Гори й долини, поля й дуброви;
Морози спадуть, а роси стануть.
Місяць же мовить: — Нема над мене.
Як же я зійду разом з зорями,
Урадуються гості в дорозі,
Гості в дорозі, війська в обозі.
Дрібен дощ мовить: — Нема над мене.
Як же я піду три рази на май,
А зрадується жито, пшениця,
Жито-пшениця, всяка пашниця.
Будуть снопоньки, як повозоньки,
Будуть копоньки, як звіздоньки.
Колядка «Стоїть же, стоїть нова світлонька» належить до давніх українських обрядових різдвяних пісень, у яких поєднуються християнські мотиви з набагато старішими, язичницькими уявленнями про світ. У пісні змальовано образ світлиці, де за столом сидять три символічні гості (сонце, місяць і дощ). Вони уособлюють основні природні сили, від яких залежить життя людини, врожай і добробут. Кожен із них вихваляє свою силу й значення, підкреслюючи власну необхідність для гармонії світу. Колядка відображає народне прагнення до достатку, врожайності та злагоди з природою, а також віру в те, що слово й пісня мають магічну силу приносити добро.