Видатний математик, академік, педагог і мислитель, він належав до тих людей, чий талант значно випереджав свій час. Його праці з вищої математики, теорії ймовірностей, математичної статистики та алгебри стали вагомим внеском у світову науку. Та доля геніального вченого склалася трагічно – як і долі багатьох українських інтелектуалів доби сталінського терору. Ім’я Михайла Пилиповича Кравчука назавжди вписане в історію української науки.
Народився хлопчина 1892 року на Волині, у селянській родині. З дитинства вирізнявся надзвичайними здібностями до навчання, а особливо – до точних наук. Після закінчення Луцької гімназії вступив до Київського університету Святого Володимира, де швидко здобув репутацію одного з найталановитіших студентів. Уже в молоді роки Кравчук вражав колег і викладачів глибиною мислення та незвичайною математичною інтуїцією.
Кажуть, що цифри німі й холодні. Але для Михайла Кравчука вони були живими. У складних формулах і суворих математичних побудовах він бачив гармонію світу, закономірності природи, красу людського розуму. Недаремно сучасники називали його «поетом німого числа». Його праці не лише збагатили українську математичну школу, а й вплинули на розвиток світової науки. Особливе значення мали дослідження Кравчука у сфері математичних методів, які пізніше використовувалися в теорії ракетобудування та космічних польотів.
У ті роки над проблемами ракетної техніки працював і молодий конструктор Сергій Корольов – майбутній творець радянської космічної програми. Відомо, що Корольов високо цінував праці українського математика. Деякі ідеї Кравчука використовували також інші вчені та інженери, які займалися складними обчисленнями для авіації й техніки.
Михайло Пилипович був не лише геніальним ученим, а й палким патріотом української культури. Він підтримував розвиток української науки, викладав рідною мовою, допомагав молодим науковцям. Його лекції в Київському політехнічному інституті та інших навчальних закладах збирали численних слухачів. Студенти згадували Кравчука як людину надзвичайно доброзичливу, інтелігентну й вимогливу до себе.
Останнім місцем праці вченого став Інститут математики Академії наук УРСР, де він очолював відділ математичної статистики. Але в роки сталінських репресій навіть світове визнання не могло врятувати людину від підозр і переслідувань. Наприкінці 1930-х років країну накрила хвиля арештів, доносів і сфабрикованих справ. Під удар потрапляли письменники, митці, викладачі, науковці – уся українська інтелігенція.
У 1938 році за фальшивим доносом Михайла Кравчука заарештували. Його звинуватили у «націоналізмі» та антирадянській діяльності. Суд був коротким і несправедливим. Академіка засудили до двадцяти років таборів як «ворога народу».
Покарання Кравчук відбував на Колимі – у суворому Магаданському краї, де тисячі людей гинули від холоду, голоду й виснажливої праці. На золотій копальні «Герба» почалася його остання життєва дорога – трагічна колимська одіссея.
Письменник Микола Сорока у біографічному романі «Академік Кравчук» змальовує останні роки життя вченого як справжню людську драму. Серед крижаних просторів Колими, під свинцевим небом, академік думав не лише про власну долю, а й про долю народу, про майбутнє науки, про людську гідність.
Четверту колимську зиму Михайло Пилипович зустрів тяжко хворим. Цинга вкрила його тіло ранами, сили покидали з кожним днем. У табірному «стаціонарі» його провідав товариш по неволі – колишній моряк Федір Васюренко. Перед ним лежав уже не знаний академік, а виснажений, посивілий чоловік із білою борідкою, схожий на біблійного пророка.
Кравчук ледве говорив, але думав до останнього. Він простягнув Васюренкові саморобний зошит із записами й попросив передати його «на Велику землю». У тому зошиті були його наукові роздуми й обчислення – можливо, нові ідеї для майбутніх досліджень у галузі техніки та ракетобудування.
Та навіть на межі смерті вчений не втрачав віри. Його слова звучали як духовний заповіт:
«Віра, Федоре, без добрих справ, як і добрі справи без віри, мертва…»
Невдовзі після тієї розмови серце Михайла Кравчука зупинилося. 9 березня 1942 року видатний український математик помер у колимському таборі.
Лише через багато років ім’я Кравчука було повернуте народові. Його реабілітували посмертно, а науковий світ знову відкрив величезне значення його праць. Сьогодні Михайла Кравчука справедливо вважають одним із найвидатніших українських математиків ХХ століття.
Його життя стало символом трагічної долі української інтелігенції доби репресій – покоління талановитих людей, яких тоталітарна система намагалася знищити фізично й духовно. Але навіть крізь колимські морози не згасло світло його думки. Формули Кравчука пережили табори й імперії, а його ім’я залишилося в історії науки як ім’я людини, котра зуміла побачити поезію навіть у мовчазному світі чисел.