Остання надія української громади, коли злі сили природи поставали проти неї, загрожуючи не тільки добробуту її членів, а самому їхньому житті. Його застосовували в якості останнього засобу порятунку за допомогою прадавньої магії своїх праматінок українські жінки, за один день гуртом виконавши роботу, яку зазвичай поодинці тяглася тижнями. Одноденний рушник — доріжка, якою з потойбічча кликали по допомогу чисельних духів пращурів в критичні моменти буремного життя українського суспільства.
Коли в село приходила смертоносна чума чи дощ оминав поля стороною місяцями під час весняно-літнього сезону, єдиним засобом для збереження життя громади лишалася прадавня магія. В Україні завжди перед обличчям справжньої біди відступали на другий план всі чвари, персональна неприязнь, старі образи… тому про смертельну загрозу годі вже й говорити.
Всі жінки громади без огляду на соціальний статус та вік збиралися разом до схід сонця в одній хаті, принісши із собою по жменьці промитого, висушеного, обробленого на терниці та витріпаного льону (перший етап обробки), щоб прясти, снувати і виткати з нього за один день той самий магічний Одноденний рушник. Причому щоб не злякати духів з потойбіччя пустими балачками, вся робота мала відбуватися в абсолютній тиші, пряхи-ткачихи мали бути зосереджені на її виконанні та своїх закликах до пращурів допомогти та вберегти.
За такою традицією магічний символ-оберіг виготовляли в більшості сіл України, але в деяких місцинах цей ритуал мали виконувати дев’ять удовиць, які до схід сонця обходили село, стукаючи в кожну хату, для збору льону для створення магічного оберегу-помічника.
Одноденний рушник мав бути ідеальним найбілішім, найгладкішим, найрівнішим найдовшим без вузликів з усіх можливих та з мережкою-бахромою наприкінці (щоб людські молитви без завад дійшли до прасвітів, а покликані духи пращурів по ньому дісталися землі). Тому кожен етап робіт виконувався ретельно з багаторазовими звіряннями та перевіряннями. Ідеальнний рушник — то за повір’ями велика духовна сила.
По закінченні роботи жіноцтво ставало ланцюжком по двоє, простеляло його на руках над головою, тримаючи кожна однією рукою за свій край і таким чином всім гуртом під співи-молитви обходили кругом села. Всі мешканці в центрі села з трісок власного господарства розпалювали велике багаття. З наближенням рушникової процесії всі члени громади від старку до малку вишукувалися ланцюжком і йшли йому назустріч. Жіноцтво піднімало рушник високо горі і люди проходили під магічним оберегом повз.
Завершувалася урочиста хода по закінченні прадавнього обряду духовного очищення громади в храмі, де Одноденний рушник розвішували на Царських вратах, а священник святив його та промовляв молитву. За іншою версією рушник спалювали на тому самому багатті.