Ой ходить сон коло вікон, (рядок повторюється двічі)
А дрімота коло плота.
Питається сон дрімоти: (рядок повторюється двічі)
- Де ми будем ночувати?
- Де хатинка тепленька, (рядок повторюється двічі)
Де дитинка маленька, -
Там ми будем ночувати, (рядок повторюється двічі)
Мале дитя колихати.
Питається сон дрімоти,
Питається сон дрімоти:
- Де ми будем ночувати?
Де ми будем ночувати,
А в котрій будем хаті?
- Там, де хата тепленькая,
Де дитина маленькая,
Там ми будем ночувати
І дитину колихати.
«Ой панове-молодці, відкіль ідете,
Да з якої стороночки, да що везете?»
«Ой пане гетьмане, були в бусурмана:
Багацько в чортяки всякого надбано!»
«А що ж ви, панове, чого там чували,
Якого видали, якого зібрали?»
«Що, пане гетьмане, по три смухи з бара[н]а,
Четверту, маленьку, з самого бусурмана».1
1. А в понеділок1 свято,
У вівторок не робити,
В середу руту садити,
У четвер поливати,
У п’ятницю щипати,
В суботу гільце вбрати.
2. Летів горностай
Через сад.
Да ронив пір’є
На весь сад.
Збирайте, дружечки, збирайте,
І Марусино вільєчко увивайте.
«Коли ми Марусино вільце увили,
Всі луги виходили,
Усю калиноньку виламали
Да весь барвінок вирізали, -
Таки ми Марусі вільце увили».
Ой Морозе ж, Морозенку,
Ой ти славний козаче,
За тобою, Морозенку,
А вся Україна плаче,
А не так же та Україна,
Ой як запорізьке військо.
Заплакала Морозиха,
А йдучи на місто.
«Ой не плач, не плач, Морозихо,
Об сиру землю не бийся,
Ходім з нами, з козаками,
Меду-горілки нап’ємся».
«О, то ж мені, та миле браття,
[Мед-горілка не п’ється, -]
Коло моїх ворітечок,
Так як син з ордою б’ється».
Ой нехай б’ється, рубається,
А він у тому кохається.
Ой буде биться ще й рубаться,
А то б орді не податься.
Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче!
За тобою, Морозенком, Україна плаче.
Не так тая Україна, як те горде військо…
Заплакала Морозиха, ідучи на місто.
«Годі, годі, Морозихо, по сині тужити;
Ходім з нами, козаками, меду-вина пити!»
«Чогось мені, милі браття, мед-вино не п’ється:
Ой десь то мій Морозенко да вже з турком б’ється!»
От з-за гори, із-за кручі горде військо виступає,
Посамперед Морозенко сивим конем виграває.
Склонив же він головоньку своєму коню на гривоньку:
«Бідна ж моя головонька, це чужая сторононька!»
А в нашого Морозенка червоная стрічка,
Де проїде Морозенко – кровавая річка.
За річкою, за лиманом покопані шанці…
Взяли, взяли Морозенка в неділеньку вранці.
Посадили Морозенка на тесовім стільці,
Зняли, зняли з Морозенка з черешів червонці.
Посадили Морозенка на жовтім пісочку,
Зняли, зняли з Морозенка кроваву сорочку.
Вони ж його ані били, ні в чверті рубали,
Тільки з його, молодого, живцем серце взяли.