Історія
Вогняний смерч бойових дій пізнього середньовіччя, коли могутність і багатство не були запорукою безпеки, змушував правителів створювати потужну оборонну лінію фортець як проти кочових племен, так і проти регулярної армії суміжних держав.
Для розташованої на східних рубежах Європи Речі Посполитої головна загроза завжди виходила від східних сусідів – непомірних амбіцій Російської та Османської імперій, підкріплених войовничими кочовими ордами азіатських народів. Основний тягар по спорудженню фортифікаційних споруд у ті часи лягала на власників маєтків, дарованих короною, – прославлені і багаті роди Польського королівства, які не відокремлювали свої інтереси від інтересів держави і кровно були зацікавлені в захисті належних їм міст і селищ.
Так для реалізації стратегії створення галицького «східного ключа» протягом XVI – XVII століть у великих і малих селищах створюється ціла система фортець на підконтрольних могутньої магнатської сім’ї Потоцьких землях. Досягненню кінцевої мети щодо формування безперервного ланцюга оборони чимало сприяв династичний шлюб Анджея Потоцького (1553 – 1609) з представницею прізвища Бучацьких-Твордовських Каторжиною (- 1627), що привів під прапор «Пиляви» і бучацькі землі.
І хоча оборонний замок на вершині гори в самому серці міста вже існував, але у зв’язку із його стратегічною важливістю і підвищеною загрозою нападу на високому обривистому схилі над рікою Стрипою в двох кілометрах північніше в селі Підзамочок в 1600 році за останнім словом фортифікаційної науки були споруджені додаткові укріплення.
Перші сімдесят років існування стали справжнім випробуванням для новозбудованої твердині, яка відразу ж потрапила у вир військових дій, пройшовши бойове хрещення під час чергової польсько-турецької війни 1620 – 1621 років.
Потім ще не раз за цей невеликий в рамках історії проміжок часу замок під ударом османських військ та їх союзників розсипався на попіл, щоб відродиться знову, хоча часто і в зовсім новому вигляді. Однак, як не дивно, під час визвольного руху 1647 – 1656 під проводом Богдана Хмельницького, коли фортеці «західного ключа» падали під натиском атакуючих, він практично не постраждав.
Так після чергового етапу польсько-турецького військового протистояння 1672 – 1676 років, що закінчився для фортеці в Підзамочку цілковититим спустошенням, пожежею і руйнуванням, твердиня втратила першорядне оборонне значення і перейшла в категорію укріплених магнатських резиденцій з невід’ємним регулярним парком роду Потоцьких (перебудована Стефаном Олександром (1652 – 1727) на рубежі XVII – XVIII століть).
Залишаючись одним з улюблених дітищ останнього представника роду «Золотий Пиляви» Миколи Василя (1712 – 1782), замок на крутому березі Стрипи останній раз у своїй історії випробував всі захват променів могутності і багатства, які дали йому повну реконструкцію, відповідну високому званню офіційної резиденції знаменитого польського роду з розкішним палацом і добре облаштованим внутрішнім двором.
Але відразу після зеніту слави, як часто буває, підступна доля скинула твердиню разом з Бучачем двором і чотирнадцятьма прилеглими селами в пучину забуття. Хоча почалося все з буденного факту передачі всього свого майна бездітним Миколою, який діяв у якості останнього представника своєї гілки Потоцьких, в дар далекої рідні того ж прізвища (братам Юзефу і Антонію Міхалу) 8 листопада 1764 року у Львові.
Не маючи коштів і бажання для підтримки великих володінь, а тим більше пишних приватних апартаментів, їх спадкоємці в гонитві за швидкою вигодою на початку XIX століття продають землю пращурів. Замок в Підзамочку був викуплений для використання в комерційних цілях – з 1807 по 1869 тут діяла фабрика з виробництва паперу.
Але підтримання древніх стін обходилося надто дорого, тому подальше їх використання було визнано недоцільним. Тоді-то останні мешканці залишають колись останній оплот надії округи назавжди, а заповзятливі місцеві жителі починають свою чорну справу по розбиранню укріплень на будматеріали для власних господарських потреб.
В забутті як одна мить пронеслося над фортецею ХХ сторіччя з його вогнем і сльозами двох світових воєн. Вітри часу і людська рука нещадно камінь за каменем протягом усього цього часу знищували колишню архітектурну пишність магнатської резиденції знаменитого роду, поступово стираючи з лиця землі вежі, стіни, палац… поки в 2008 році про забуту перлину не згадала держава, в якій волею долі на зорі нового тисячоліття опинилася твердиня – вона стала невід’ємною частиною Національного заповідника «Замки Тернопілля», що подарувало їй надію на відродження.
Архітектура
Складений з червоного пісковика високої щільності трикутний периметр (з урахуванням цитаделі і оборонного вузла в’їзної брами – наближається до п’ятикутника) твердині в двох кілометрах від Бережанського замку по кутах посилений вежами бастіонного типу. Відносно непогано зберігся його легкочитаємий контур оборонної лінії: стіни з бійницями, звернений в напільную сторону (схід) широкий кут, укріплені вузли між двома вежами цитадель на півночі і арка воріт – на півдні, досить крутий схил до річки Стрипі в західній частині і рів із земляними валами по периметру.
Північний вузол оборони зараз являє собою прямокутник (15м х 10м) будівлі цитаделі (у більш пізній період свого існування перетворилася на палац), що зберігся на висоту двох поверхів, з двома вежами-бастіонами, з яких східна займала велику площу і була укріплена контрфорсами, а менша за обсягом п’ятикутна в плані західна на першому ярусі повідомлялася з палацом, там де всередині зберігся димохід.
Південний вузол, що охороняє головну сполучну ланку із зовнішнім світом (в’їзні ворота) дзеркально відображає по вертикалі північний з тією лише різницею, що цитадель була замінена на арочний отвір під напівциркульним склепінням з бойовим коридором над нею. Нині ця частина замку не тільки найбільш добре зберегла свої складові частини, але і радує погляд гербом роду Потоцьких в ренесансному картуші під охороною барельєфів левів і пам’ятною табличкою, що оповідає про первісний етап існування укріплення.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Тернопільська обл., с. Підзамочок, вул. Замкова.
Посилання
- Геральдика. Герб Потоцьких Пилява
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е85 (М19) (Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін), а потім по трасу Р18 (Дружба – Бучач – Тисмениця – Івано-Франківськ) до вулиці Тернопільській Підзамочку, до якої примикає вул. Замкова.
Громадським транспортом до автовокзалу Бучача, а потім маршрутним таксі до Підзамочку, в західній частині якого над річкою розташована колишня резиденція Потоцьких.