Історія

Безсумнівно, що в середньовічному польському Чорткові, коли релігія і влада прямували пліч-о-пліч по звивистому шляху східноєвропейської історії, на ряду з фортифікаційними укріпленнями існував і католицький оплот віри. Проте, точна дата зведення в місті першого костелу досі прихована в мороці століть, а перша письмова згадка про нього відноситься лише до 1593 року у зв’язку з розмежуванням Львівської архідієцезії.

Домініканці ж з’являються на сторінках Чортківського літопису під час перебування господарем міста Станіслава Гольського (1553 – 1612), який не тільки запросив ченців ордена для поселення в цих краях, але і виділив кошти для спорудження необхідних для їх перебування комплексу приміщень.

Відомості про головну храмову споруду братії «Псів Господніх» різняться: за однією версією їм в 1610 році був переданий вже існуючий міський костьол, за іншою – було розгорнуто будівництво нової будівлі, яке було завершено в 1610-х (точна дата теж варіюється від 1610 до 1619, хоча достеменно відомо про поховання в його стінах (освячених чи ні достеменно не відомо) князя Станіслава в 1612-ому).

В непросте XVII сторіччя з постійними атаками кримських татар (перша половина століття), визвольними походами під проводом Богдана Хмельницького (1648 – 1655), польсько-турецької війною 1770-х і одинадцятирічною окупацією, що крокувало за нею, Чортків був у самому центрі вихору бойових дій. Наслідки цього не забарилися позначитися на архітектурних його шедеврах – кожен з них в тій чи іншій мірі отримав свої відмітини. Домініканський костел не був винятком, зустрівши початок нового століття в плачевному стані.

Почати оговтуватися після спустошення і розорення епохи постійних воєн місто на березі Серету змогло лише в другій чверті XVIII століття. Тоді-то одним з перших повстала з руїн католицька святиня в ім’я (як данина засновнику) святого Станіслава, коли в 1731 році світ побачили її потужні оборонні стіни за кам’яною огорожею з дозорною вежею-дзвіницею.

Нове XIX століття Чортківська святиня зустріла, будучи напередодні свого найбільшого розквіту, мала у своєму арсеналі три дзвони на дзвіниці, шість вівтарів, мощі святого Теофіла і чудотворний образ Богородиці.

За активної підтримки австрійського уряду роль католицької церкви в державі (на той момент Австро-Угорській імперії) посилювалася, що сприяло розквіту і домініканського монастиря на рубежі XIX і XX століть. Крокуюче за цим збільшення приходу в обмеженому просторі костьольних стін зробило насущним питання про збільшення храмового простору, що почалося з розширення нартексу.

Однак, тимчасові заходи не дали очікуваного результату, і на початку ХХ століття з ініціативи чинного бургомістра Чорткова Людвіга Носса була розпочата масштабна реконструкція домініканського костелу. Таку відповідальну справу було довірено талановитому учню видатного українського архітектора Юліана Захарієвичу творця «надвіслянського» стилю сакральної архітектури – Яну Сасу Зубрицькому (1860 – 1935).

Роботи були розпочаті в 1903-му і тривали вісім довгих років, при цьому проект не одного разу змінювався автором відповідно до його нового бачення тенденцій сакральної архітектури галицької землі: з’єднання класичних строгих традицій готики з одухотвореними елементами епохи Відродження. Але очікування і копітка праця зробили свою справу – нова святиня отримала унікальний ні з чим не порівнянний вигляд.

Бойові дії Першої світової війни 1914 – 1918 років і російська окупація мало позначилися на долі католицької святині. Зате в післявоєнний період, коли в Галичині знову встановилася польська влада, храмове вбрання не тільки доповнив новий вівтар і амвон, а так само різьблені декорові елементи пресвітерія і оновлений орган.

Потім (в 1939-му) настане безжалісний час Другої світової, що стало справжнім випробуванням для віри і релігії як її відокремленої складової, коли в 1941 році домініканська монастирська братія була розстріляна, хоча парафія і продовжувала існувати.

Не отримала очікуваного відродження домініканська святиня і в післявоєнні роки бо країна рад з антирелігійною державною політикою була нездатна на співчуття і віротерпимість – приміщення монастирського комплексу, покинутого ченцями в 1946-му, спочатку були пристосовані для православного богослужіння (храм Різдва Пресвятої Богородиці), а незабаром і зовсім переобладнані під склад.

Святиня повернулася в лоно католицької віри лише в 1989 році, і відразу ж тут були розпочаті відновлювальні роботи. А вже двома роками пізніше в ці стіни повернулися домініканці, які почали копітку працю з відтворення колишньої величі чортківського храму. На сьогоднішній день за ескізами Яна Саса відтворено головний його вівтар і зовнішнє оздоблення блищить колишньою пишністю.

Архітектура

Про первісну будівлю домініканського костелу історія зберегла мало відомостей: лише інформація про масивні стіни обгрунтовані її оборонним значенням і обнесений кам’яною огорожею периметр дійшли до наших днів на пожовклих сторінках історії.

Більш пізній проект від 1731 року являв собою храмову будівля у формі латинського хреста з увінчаним голівкою куполом на високому світловому барабані над средохрестям і каплицями по краях трансепту. У нижній підземної частини її розташовувалися усипальниці іменитих діячів Чорткова, в тому числі Станіслава Гольських, а ошарені стіни прорізали високі стрілчасті арки вікон.

З внутрішнього оздоблення тих часів варто відзначити чудотворний образ Діви Марії, прикритий полотном із зображенням покровителя церкви святого Станіслава, а також портрет фундатора храму – Станіслава Гольських і полотно із зображенням короля Яна II Казимира перед святою чортківською реліквією.

По периметру монастирський комплекс, в який входили ще келії у східній частині та господарські приміщення розташовані на заході, був обнесений кам’яною огорожею. Єдиний шлях повідомлення із зовнішнім світом пролягав через двоярусну вежу-дзвіницю з в’їзною аркою на першому, коробовим арками прорізів на другому і циферблатами годинника аттикового поясів. Увінчано споруду було схилим дахом з цибулиною.

Теперішній ж шедевр архітектури виконаний в переважаючому готичному стилі з романськими елементами. Вдала компоновка тесаного каменю фундаменту, світлих піщаних блоків у центральній частині та різнобарвної цегли в основному периметрі за підтримки виразних декоративних різьблених елементів вносять живий струмінь гармонії складових частин костелу святого Станіслава.

Домінуючою складовою всього хрестоподібної в плані будівлі є симетричний головний фасад з трьома спрямованими у височінь вежами, центральна з яких триярусна з великою кількістю елементів різьблених елементів, ажуром величезної «троянди», здвоєними віконними арками на кожній грані, високим шатровим завершенням, декоративними кутовими башточками і виразними фронтонами значно по висоті перевищує бічні глухі під шатровими дахами червоної черепиці.

Увага до деталей, майстерно відображена в камені від кронштейнів нефа до декоративного мідного шпиля над средхрестям костелу, від лобового карнизу до арочного оформлення фільонок, від трикутника портиків бічних входів до напівколон кутових завершень лише підсилюють загальне враження сакральної таємниці, що зберігається в цих кам’яних стінах.

Всередині тринавова базиліка під хрестовими склепіннями з різьбленим дерев’яним вівтарем у глибині вузького спланованого увись простору прикрашена білокам’яними приосадкуватими круглими колонами і різьбленими скульптурами майстрів минулого.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Тернопільська обл., м. Чортків, вул. Шевченка, 2.

Посилання

• Геральдика. Герб Потоцьких Пилява
• Етимологія. Камінь спотикання між небом та землею
• Легенди. Чортів рай на землі

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е85 (М19) (Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк) до Чорткова. У місті прямувати вулицями: Копичинецька – Шевченко – Церковна – Шевченко, де розташований домініканський костел.

Громадським транспортом до вокзалів Чорткова,. Далі по Залізничній вулиці, а потім – Середньій через річку Серет до костелу святого Станіслава.