Замок у Білокриниці

Історія

Південно-західний фасад замку у Білокриниці Південно-західний фасад палацу у Білокриниці

Перший, тоді ще дерев’яний, замок в селі Білокриниця був зобов’язаний своїм існуванням могутньому магнатському роду Польського королівства – Збаразьким (Андрію ( – 1528) і його синові Миколі ( – 1574)), які стали в другій половині XVI століття власниками поселення, відомого ще з 1438 року як споконвічна дідівщини Кременецької твердині, а потім передана Сигізмундом I (1467 – 1548) засновнику роду Білокриницьких – Семену Кілдишу.

Обраний для будівництва фамільної резиденції крихкий матеріал в епоху постійних татаро-монгольських набігів і безперервних міжусобних воєн середньовіччя передрік недовгу долю фортеці – не проіснувавши і двох десятків років вона розтанула в запалі згарища під час чергового штурму кочівників (1603 рік).

Недовго в Білокриницькому маєтку панувало запустіння. Незабаром (початок XVII століття) його змогли розвіяти ентузіазм, невгамовна енергія і, звичайно ж, значне фінансування Юрія Збаразького (1573 – 1631), який буквально відродив її з попелу, але на цей раз в камені. Причому, в завершеному вигляді новий замок виявився гідним прийняти в 1617-му свиту його високості спадкоємця польського престолу королевича Владислава (1595 – 1648).

Північно-східна башта палацу у Білокриниці Північно-східна вежа замку у Білокриниці

Після смерті бездітного Юрія в 1631 році рід Збаразьких припинився, а більша частина їх майна (у тому числі і Білокриниця) перейшло у володіння Вишневецьких, під прапором яких вона практично без втрат пережила непросте XVII століття з його визвольним повстанням під проводом Богдана Хмельницького 1648 – 1655 і черговим витком польсько-турецького протистояння, коли замок в 1675 році вцілів лише дивом завдяки заздалегідь вивезеним цінностям. Саме ж село було спустошене і розорене турецько-татарськими ордами.

У 1705 році цим фортечним стінам випала честь приймати гетьмана України Івана Мазепу (1639 – 1709), який доводився хрещеним батьком останньої представниці роду Вишневецьких – Урсуле Франциске (1705 – 1753), з посагом якої в 1725 році маєток переходить у володіння гетьмана коронного литовського Михайла Казимира Радзивілла (1702 – 1762).

А через століття (в 1806-му) до Білокриниці прийшла велика біда – вогненні крила охопили магнатську резиденцію у відсутності господаря, яким на той момент був Домінік Ієронім (1786 – 1813). Коли пожежа відступив результат був плачевний – сам замок спопелілий до тла, а разом з ним і величезні накопичені століттями фамільні скарби.

Після смерті князя Домініка в далекій Франції його великі маєтки були частиною розпродані (Галичина), а частково – конфісковані на користь Російської імперії, так що його єдиної спадкоємиці – дочці Кароліні Стефанії (1809 – 1832) дісталася лише невелика колишньої багатств, і Білокриниця в число останніх не входила.

Палац у Білокриниці Замок у Білокриниці

У маєток в п’яти кілометрах від Кременця після десятиліть запустіння життя повернулося лише з появою в якості нового власника Олександра Колонна-Чесновського (1840-е), з ініціативи якого на руїнах замку (були використані елементи древньої конструкції) з’явилося архітектурне диво – палац у неоготичному стилі. Однак насолоджуватися цією красою графу довелося недовго – за активну участь у повстанні 1863 року він був заарештований.

На сторожі інтересів унікального замку-палацу його змінив філантроп Олександр Федорович Воронін (- 1890), який викупив маєток разом з прилеглими лісами і полями три роки потому як тихий притулок для майбутньої старості – в 1884 році після своєї відставки за станом здоров’я таємний радник назавжди перебирається в затишний куточок Галицької землі.

Саме поява у Білокриниці графа Вороніна і стало точкою відліку нової історії замку: після смерті останнього приватного власника маєток згідно з його волею було передано в розпорядження громадськості з метою створення сільськогосподарського навчального закладу для селянських дітей, для благоустрою якого передбачалась, згідно все того ж заповіту, велика грошова сума в сто вісімдесят тисяч карбованців.

Центральний вхід палацу у Білокриниці Центральний вхід замку у Білокриниці

Так вже в наступному 1891 році були розпочаті роботи по добудові із збереженням автентичності стилю західного крила палацового корпусу з метою розширення навчальних і житлових площ необхідних для нормалізації навчального процесу. А ще через рік в оновленому приміщенні з обширною матеріально-технічною базою (тільки бібліотека налічувала десять тисяч томів) семирічна сільськогосподарська школа прийняла перших сто тридцять учнів. У 1898 році вона поповнилася відділом лісівництва.

Переживши в евакуації нелегкі роки Першої світової війни (1914 — 1918), тепер вже реальна, школа повернулася в рідні пенати, щоб у 1920-му за розпорядженням голови відродженої Польщі Юзефа Пілсуцького (1867 – 1935) стати частиною Кременецького ліцею, в якості якої він діяв аж до радянської окупації 1939-ого.

І, навіть, у тяжкі часи Другої світової (1939 – 1945) навчальний заклад, хоч і під різними назвами (технікум, реальна школа, державна школа) продовжувало діяти, готуючи фахівців для лісового господарства.

Дивом за весь період свого існування колишня реальна школа жодного разу не змінила заповіту графа Вороніна, продовжуючи нести свою велику місію просвітництва крізь усі негаразди і перешкоди: так в повоєнний період тут розмістився Кременецький лісотехнічний технікум, з набуттям Україною довгоочікуваної незалежності перейменований в коледж, яким він є і понині.

Архітектура

В'їзна арка замку у Білокриниці В'їзна арка палацу у Білокриниці

Палац Колонно-Чосновського побудований з використанням більш ранніх конструкцій, що залишилися після пожежі, являв собою невелику (п’ять вікон по фасаду) двоповерхову будівлю з стилізованим під середньовічну вежу красенем-ризалітом зі стрілчастими вікнами центрального входу і чотириярусною вежею у південно-західній частині оточену обширним дендропарком у шістнадцять гектар.

Нині асиметричний замок у Білокриниці являє собою симбіоз двох частин різних часів побудови, виконаних в одному неоготичному стилі так, що перехід між ними практично не помітний. Більш стара південно-східна частина – майже повністю (розібрано лише праве крило) збережений палац середини XIX століття і більш нова (північно-західна 1890-х років побудови) – триповерховий об’єм з ризалітом нового головного входу і вежею в північно-західній частині. Будови комплексу потопають у зеленому вбранні навколишнього ландшафтного парку з фонтаном і ставом, що переходить у південній частині в справжній мініатюрний ліс.

Декоративне оформлення веж Білокриницької замку Декоративне оформлення веж

Головною родзинкою будівлі довжиною сімдесят п’ять метрів, що складається з нашарування прямокутних обсягів орієнтованих по осі північний захід – південний схід, служить обробка двох веж і зовнішніх фасадів у псевдо англо-саксонському стилі: зубчасте завершення аттика, профільовані тричвертні колони з зубчастим завершенням кутових пілястр, стрілчасті арки ризаліта, гострі шпилі кутових декоративних башточок квадратних периметрів веж, різьблений міжярусний фронтон і аркатурний пояс лобового карнизу.

З архітектурних особливостей комплексу збереглася унікальна в’їздна арка виконана в тому ж неоготичному стилі з восьмигранниками тричвертних колон по кутах, аркатурно-колонним поясом, стилізованими оповитими виноградними гронами зубцями аттика і оформленого дубовим листям карнизу.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Тернопільська обл., Кременецький р-н, с. Білокриниця, вул. Молодіжна, 1.

Офіційний сайт: http://klk-kremenets.at.ua

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е85 (М19) (Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін) або Е40 (М06) (Київ – Житомир – Новоград-Волинський – Львів – Стрий). До Білокриниці, а потім у південній частині села повернути на вул. Молодіжну, яка виходить до Кременецькому лісотехнічному коледжу.

Громадським транспортом з Тернополя / Дубно до Білокриниці, де в південній частині знаходиться замок.

Виктория Шовчко

Переглянути розташування Замок у Білокриниці на мапі

Обговорити статтю в спільноті