Історія

Основною релігією жителів Микулинців, які ведуть згідно з документальними джерелами відлік історії свого існування з XI століття, споконвіку було православ’я, що було обумовлено зародженням поселення на его просторах в Теребовлянському (пізніше Галицько-Волинському) князівстві Київської Русі. Не позначилося на цій тенденції і двохсотлітнє перебування під владою польської корони, державною релігією якої був католицизм.

Лише наприкінці XVI століття на сторінках міської історії (Микулинці отримали Магдебурзьке право в 1595-му) з’являються перші згадки про дерев’яний костелі святої Анни освячений на честь небесної покровительки своєї благодійниці з роду Сенявських (- 1574), у володіннях якої на момент спорудження храму знаходилися ці землі.

Однак, той першій католицькій святині недовго довелося підносити хвалу Господу, адже турецько-татарські полчища, що із завидною регулярністю нападали на східні околиці Польського королівства, не знали жалю до чужовірців, а їхні святині знищували вогнем і мечем. Сумну долю знищених ними храмів у 1619 році розділив і перший костел міста на березі Серету.

Пройде без малого сторіччя, коли місцеві віряни будуть задовольнятися лише невеликою каплицею (згадується в документі від 1677 року), перш ніж в 1718 році на колишньому місці знову з’явиться оплот віри святого Петра. На цей раз побудована з дубових брусів святиня отримала освячення в честь Івана Хрестителя.

От тільки ця скромна дерев’яна споруда не могла задовольнити амбіції і підтвердити соціальний статус набираючої силу польської магнатської родини Потоцьких… Тому в 1761 році завдяки фундації засновниці микулинецького палацу Людвіки з Мнішеків (1712 – 1785) був закладений наріжний камінь у фундамент нового костелу.

Споруджений за проектом чоловіка онучки (по чоловікові) засновниці – Августа Фредеріка Мошинського (1731 — 1786) – храм через вісімнадцять років був освячений на честь Святої Трійці архієпископом Львівської римсько-католицької архідієзації Вацлавом Ієронімом Сераковським ( – 1780).

З благословення все тієї ж Людвікі Мнішек-Потоцької опіка над новою католицькою святинею Микулинців в 1780 році була доручена братам ордена святого Вікентія, для проживання яких поряд побували монастирські корпуси, а для захисту – потужні оборонні стіни навколо комплексу.

Лише п’ять років судилося ченцям опікуватись Троїцькою парафією, адже влада Габсбурзької монархії, у складі якої опинилися галицькі землі після розпаду Речі Посполитої (1772), не терпіла конкуренції з боку польської аристократії і підтримуваних нею католицьких орденів – в 1885 році після смерті власниці маєтку монастир був розпущений, костел став парафіяльним, а келійні корпусу використовувалися як притулок для малозабезпечених.

У перший раз гнів Господній обрушився на святиню в 1799 році, коли шторм пошкодив частину покрівлі, а другий – вогненним мечем зруйнував її практично повністю (1859). Проведений після цього капітальний ремонт храму, крім іншого, дещо змінив його зовнішній вигляд (нові форми придбали гонтове покриття середнього нефа і бляшане завершення фасадної вежі) і збагатив новими дзвонами розташовану на території комплексу дзвіницю.

Переживши в якості парафіяльного всі тяготи Першої світової і російську окупацію, у міжвоєнний період під прапором Польської Республіки в Троїцькому костелі Микулинців під керівництвом Вітольда Мінкевича (1880 – 1961) була проведена всеохоплююча реконструкція (1926 – 1929), під час якої він отримав своє друге дихання (тут грав орган і для охочих завжди були відчинені двері бібліотеки), що дозволило з піднятою головою зустріти загрозу насування радянської агресії.

І хоча країна рад закрила католицьку святиню в 1946 році, пристосувавши колишні монастирські келії в якості казарм (у 1950-х), а пам’ятник архітектури – для зберігання зерна, солі, мінеральних добрив (до 1980-х), вона практично не втратила своєї первісної барокової чарівності. Однак, частина дерев’яних скульптур з внутрішнього інтер’єру були перевезені до філії Львівської галереї мистецтв розташованої в Олеському замку, а оборонний периметр з дикого каменю за розпорядженням нової влади – розібраний на будматеріали.

Так що повернула в грудні 1989 року свій оплот віри Микулинецька католицька громада отримала його у відносно непоганому стані. Незабаром під чуйним керівництвом архітектора Зіновія Логуша була проведена часткова реставрація храму, який нині постає в усій красі свого втраченій-було пишноти. Зараз це парафія Святої Трійці Чортківського деканату Львівської архідієзаціі.

Архітектура

Троїцький храмовий комплекс в Микулинцях нині являє собою спроектований А. Мошинським оплот католицький віри у стилі бароко і монастирський корпус, які практично повністю зберели без змін свій первісний вигляд.

Костел – витончена тринавова базиліка (довжина – 40 м, ширина – 30м) з напівкруглим двоярусним діамбулаторієм, розташованим по осі південь-північ з невеликим відхиленням, що обумовлено орієнтацією його центрального входу на палац, візуальним сполучною ланкою з яким служить кленова алея довжиною 230м.

Головною архітектурною домінантою святині служить, звичайно ж, ступінчастий центральний фасад з його великою кількістю кам’яних скульптур пророків і декоративних вазонів; вигнутими сандриками арочних віконних прорізів; напівколонами тосканського на першому, іонічного на другому і коринфського на третьому ярусах; виразним антаблементом в оточенні складнопрофільного карниза; повитого гронами квітів балконом на кронштейнах і зімкнутою покрівлею з ліхтарем вежі.

З сніжно-білої палітри внутрішнього вбрання варто акцентувати увагу на напівкругло замкненому по поздовжній осі середньому нефі; напівциркульних на розпалубках (обхід пресвітера), чотирисферичних на розпалубках і хрестових (нефи) перекриттях; лопатках членування середнього нефа; масивних колонах коринфського ордера і розкішному вівтарі з латинським написом «ET HI TRES UNUM SUNT» (єдність сутності Святої Трійці) і великою кількістю дерев’яних різьблених елемент, включаючи ангелів-охоронців по боках образу Богородиці.

Розташований у східній частині чернечий корпус являє собою двоповерховий прямокутний під вальмовим дахом будинок з двома крилами, що утворюють невеликий внутрішній двір звернений у бік храму, і прибудовою до північного з них. Будівля декорована кутовими пілястрами тосканського ордеру.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Тернопільська обл., Теребовлянський р-н, смт Микулинці, вул. Галицька, 11.

Посилання

• Геральдика. Герб Потоцьких Пилява

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е85 (М19) (Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін), а потім по Т2020 (Мишковичі – Микулинці) до селища. Потім в північній його частині повернути у напрямку до замку на вул. Галицьку, яка виходить до Троїцького костелу.

Громадським транспортом Тернополя / Теребовлі прямуючим через Микулинці (зупинка – палац-санаторій).