Історія
Століття за століттям природа своєю дбайливою рукою поступово перетворювала слобожанські простори на лісове царство, яке все більше і більше просувалося на південь, наступаючи на володіння Дикого Поля, чому значною мірою сприяло прикордонне розташування цих земель на стику інтересів трьох народів, що фактично переводилог їх у статус нічийних.
Таке положення зберігалося аж до другої половини XVII століття, коли тут на зручних для господарської діяльності берегах Мерефи з’явилися перші вихідці з Правобережної України, які тікали від польського окатоличення. У той же час для м’якої експансії Московія створює Слобожанську лінію оборони, що складається з цілої мережі побудованих за принципом Січі сотень. Ці землі перехід з категорію нагороди-товару, а головними їхніми господарями стають представники козацької старшини. Так у Гиївці з’являється власник – перший офіційний полковник Харківського слобідського полку Григорій Єрофеєви Донець ( – 1693).
Під його хазяйновитою рукою землі на правому березі річки перетворюються на сільгоспугіддя, в той час як лівий – більш високий – так і залишався покритий первозданною дібровою. Вона-то і стане основою ландшафтного парку два століття потому, коли маєток разом з усіма селянам буде продано 9 квітня 1802 року нащадками Донець-Захаржевського майору Чернігівського полку Йоні Миколайовичу Познанському (1762 – 1833).
Саме він і стане родоначальником Гиївки в тому вигляді, в якому вона буде гідна царствених осіб – з палацовим комплексом, мережею служб, Миколаївською церквою і величезним парком, що каскадом спускається до мальовничого ставу. При цьому велика частина маєтку під Люботином зберегла свій первозданний вигляд, щоб на цих величезних просторах були прокладені численні доріжки з затишними оглядовими майданчиками.
Та тільки бажання господарів здебільшого зберегти природний ландшафт обернулося проти них самих, коли названому синові і наступникові Познанського, Василю Григоровичу Масловича (1793 – 1841), довелося витратити на закінчення і утримання улюбленого дітища свого благодійника значну частину залишеного статку, за приблизними оцінками оціненого в мільйон царських рублів. Парк ж в південній припалацевый зоні за цей час набув регулярних рис, які простежувалися в симетричних клумбах, прямих липових алеях, граматичних силуетах кущів і дерев, котрі каскадом сбегали до підніжжя дзеркального ставу.
Парк і палац Масловичів були настільки гарні, що в 1875-ому розглядалися в якості кандидатів для відпочинку сина царської родини – після оглядин генерал-лейтенантом Василя Васильовича Витковського (1856 – 1924) садиба на березі Мерефи була визнана «високою і здоровою», що при наявності комфорту робило імовірним відпочинок тут великого князя Миколи Костянтиновича (1850 – 1918).
При всіх перевагах і безмежної любові господарів Гиївку через шість років Миколі Васильовичу Масловичу (1832 -) з болем в серці доведеться продати Харківському генерал-губернатору Дмитру Івановичу Святополк-Мирському (1825 – 1899) з-за неможливості утримання в скрутному фінансовому стані (потім навіть буде зроблена спроба зворотного викупу частини земель).
Новий господар і його спадкоємці усіма силами підтримували парк в колишньому стані і намагалися привнести щось нове, та тільки збройний переворот 1917-ого назавжди змінив долю гиївської зеленої перлини – частина її території, що прилягала до палацового комплексу, була приписана до нововідкритого в цих стінах першого в районі інтернату, а другу велику – залишили під парком.
Причому інтернатська частина Гиївського парку відразу була пристосована під садово-городні потреби навчального закладу, так що від нього залишилася лише під’їзна та одна липова алеї (частково), а парк поступово втратив свій унікальний ландшафтний дизайн, чому значною мірою посприяла Друга світова війна і байдужість радянської влади, груба душа якої мало турбувалася про збереження нематеріальних цінностей.
Не змінило це положення і приєднання села до Люботина в повоєнний період. Так що незалежна Україна отримала в 1991-ому у спадок лише дивом уцілілі пейзажні острівці і групи парку, які ледь може розгледіти серед заростей досвідчене око.
Архітектура
Колись розбита на основі природної діброви площею в двадцять шість гектар більша частина (на північ від палацу) зелена перлина Гиївки була розпланована за пейзажним принципом, в якому головними акцентами служили поодинокі об’єкти та композиції (окремі дерева, мальовничі групи, галявини) обіграні за допомогою природних і штучних водних ресурсів, а також особливостей рельєфу. У той час як південна представляла собою партер в регулярному стилі, що спускався до ставу. Головною віссю симетрії останнього служили дві паралельні липові алеї, що відходили від бічних входів центрального фасаду палацу і з’єднувалися під прямим кутом з під’їзною алеєю, котра крокувала через легкий дерев’яний місток водної гладі до храму.
На поточний момент основне збережене багатство флори парку складають групи і поодинокі представники дубів, лип, каштанів, ясенів, тополь звичайних і сріблястих, верб білих, кленів канадських і звичайних, яблунь, акацій білих, софори японської, які, плавно обминаючи палацовий комплекс, каскадом збігають до підніжжя дзеркальній поверхні Гиївського ставу на річці Мерефа.
Додаткова інформація
Місце розташування: Україна, Харківська обл., м. Люботин (Гиївка).
Посилання
- Історичні персони. Злети і падіння Василя Масловича
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е105 (Харків – Запоріжжя – Сімферополь) – М03 (Київ – Харків – Довжанський) до Люботина. У місті головною (вул. Полтавський Шлях – вул. Слобожанська) до з-д вокзалу, а далі по вулицях Шевченка – Аркадія Гайдара до Гиївського парку.
Громадським транспортом з Харкова (з-д, ДП «Холодна Гора») до з-д вокзалу Люботина, а потім міським до Гиївки, в центрі якої розташований Старий парк.