Коли багатотисячному серцю Слобожанщини через сто років після його заснування стало тісно між річками Харків і Лопань, перед місцевою владою постало нагальне питання розширення міських меж. З раціональної точки зору найкращим для цього став здавна забудований козацькими садибами західний напрямок, єдиною перешкодою для якого була відсутність мосту.
Тому Благовіщенська, розташована в Залопаньскій частини, з’являється на харківських картах вже в 1742 році як міська територія. І хоча власника земельного наділу під тодішнім 24 номером не вказано, згідно інших документів ним був виходець з молдавської землі, полковник Ілля Андрійович Абаза (1711 -), який викупив його у когось із козацької старшини після прийняття російського підданства і обрання Харкова для якості своєї постійної резиденції.
Засновником роду Абаза на цьому місці була закладена розкішна садиба з дерев’яним хазяйським двоповерховим особняком в глибині саду, яким родина володіла аж до початку XIX століття, коли Тетяна Герасимівна Абаза (в дівоцтві Кованько) (1730 -) передала маєток своєму синові від першого шлюбу Саві Васильовичу Ольховському (1850 – ).
Саме з ім’ям секунд-майора пов’язані найяскравіші періоди життя двох неординарних архітектурних перлин Слобожанщини – Шарівського маєтку, за кожен клаптик землі якого він нещадно бився з Назаром Олександровичем Каразіним, та харківського будинку на дворовому місці по Благовіщенській 24 (нині 26) за проектом архітектора Євгена Олексійовича Васильєва (1773 – 1833) в оточенні облагородженого рукою австрійського садівника Харківського університету Цетлера оновленого саду.
Духовний і юрідичний спадкоємець Сави Васильовича, син Петро, в ранзі надвірного радника в 1830-х не тільки продовжив всі його починання (добудова Шарівського палацу і зведення Благовіщенського собору в камені), але і добудовує отчий дім за проектом Андрія Андрійовича Тона (1800 — 1858) (хоча це трактувалося більше меркантильними міркуваннями).
Після модернізації зі збереженням заданої Васильєвим класичної стилістики площа внутрішніх приміщень фамільної резиденції Ольховських збільшилася практично вдвічі, що дбалим господарем було використано для здачі в найом різному чиновницько-армійському люду, кількість якого в губернському Харкові з кожним роком ставала все більшою. Так до 1855-ого частина приміщень орендувалася генерал-губернаторською канцелярією для своїх співробітників з чималою оплатою в тисячу двісті рублів на рік.
У другій половини XIX століття комерційні інтереси затьмарювали соціальний статус. Так поступово частина орендованих приміщень на Благовіщенській 24 все розширювалася, а займаних господарями навпаки – зменшувалася, скоротившись на початку ХХ століття до невеликого флігеля в глибині саду, який займала вдова колезького радника Марія Луківна Ольховська.
Більшовицький переворот 1917-го і силова експропріація приватного майна мало в чому змінили долю колишнього розкішного особняка, хіба що збільшилася кількість мешканців у розрахунку на квадратний метр (просторі квартири перетворені на убогі комуналки) та чиновницько-армійський контингент змінив робітничо-селянський клас.
Мабуть тому незалежність України 1991-ого будівля на Благовіщенській 26 зустріла в досить жалюгідному стані. У місцевої адміністративної влади Харкова руки дійшли до капітальної реконструкції національного архітектурного надбання лише 2010-х. Так що нині воно нехай і не грає всіма гранями своєї первозданної краси, але постає перед очима шанувальників прекрасного в гідному його високого звання вигляді.
Архітектура
Побудована вздовж червоної лінії забудови Благовіщенської садиба №26 раніше займала практично пів-кварталу, відокремлена від вулиці по периметру ажурною кованою решіткою. Її композиційний центр – будинок-палац в класичному стилі з центральним фасадом зверненим у бік двору – являє собою цегельний потинькований двоповерховий з підвалом прямокутник (50м х 17м) з секційним плануванням.
Ідеальна симетрія за рахунок бічних крил пізнішої прибудови садибного будинку Ольховських була порушена. Хоча витончено акцентовані центральні частини ризалітів з балконами прикрашених пілястрами (південний фасад) і колонним портиком іонічного ордеру з надвірного (паркового) боку, завершенням яких служать трикутні фронтони в обрамленні профільованих фільонок (на модильйонах з боку вулиці), кілька згладжують це враження. А гармонійне доповнення у вигляді кованого ажуру балконних грат ризалітів, французького русту та акцентованного замкового каменю віконних прорізів першого ярусу, сандриків прикрашених рослинним орнаментом і профільованих наличників – другого, широкого лобового карнизу пов’язують комплекс в єдине ціле.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Харківська обл., м. Харьков, вул. Благовіщенська, 26.
Посилання
- Нотатки мандрівника. Харківські прогулянки
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Лубни – Полтава – Харків), Е105 (Харків – Запоріжжя – Сімферополь), М18 (Харків – Сімферополь – Алушта – Ялта). З Харківської об’їзної по вулиці Полтавський шлях, а потім – Дмитрівській до Благовіщенської, після правого повороту на яку друга будівля – колишня садиба Ольховських.
Громадським транспортом по залізниці / маршрутними таксі до Харкова. У місті трамваєм / автобусом, що прямують в західному напрямку по Полтавському Шляху до зупинки «вул. Дмитрівська», а потім один квартал на північ до колишнього маєтку Абази.