Юрій Федорович Кравченко – одна з найбільш суперечливих постатей української політики та правоохоронної системи кінця 1990-х – початку 2000-х років. Генерал внутрішньої служби, багаторічний міністр внутрішніх справ України, людина стрімкої кар’єри та неабияких амбіцій, він опинився в центрі однієї з найгучніших кримінально-політичних справ незалежної України – справи Георгія Гонгадзе.
На початку березня 2005 року країна знову заговорила про «касетний скандал». Генеральний прокурор України Святослав Піскун заявив, що вбивство журналіста Георгія Гонгадзе розкрито: кількох колишніх співробітників МВС уже заарештовано, ще одного генерала оголошено в міжнародний розшук. Тоді ж було повідомлено, що на 4 березня до Генеральної прокуратури викликають колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка.
Ім’я Кравченка давно фігурувало у скандальних записах майора Миколи Мельниченка. На цих плівках голос, схожий на голос тодішнього Президента Леоніда Кучми, нібито наказував «розібратися» з журналістом Гонгадзе. Людина, чий голос приписували Кравченку, відповідала, що має «орлів», які можуть зайнятися цією справою. Саме тому колишній міністр розглядався як один із ключових фігурантів розслідування.
Юрій Кравченко був людиною жорсткого характеру і великої впевненості у собі. Високий, підтягнутий, завжди бездоганно вдягнений генерал зробив карколомну кар’єру, не маючи впливових родичів чи покровителів. Сирота з дитинства, він завдяки наполегливості та дисципліні піднявся до вершини силового відомства. Пост міністра внутрішніх справ став піком його службового шляху – Кравченко очолював МВС шість років, з 1995 по 2001 рік.
Після відставки він намагався залишатися в державній системі: працював у сфері освіти, очолював Херсонську облдержадміністрацію, а згодом став головою Державної податкової адміністрації України. Однак тінь справи Гонгадзе невідступно переслідувала його.
Напередодні допиту голова парламентської комісії з розслідування резонансних справ Григорій Омельченко публічно закликав негайно затримати Кравченка, заявивши, що це необхідно навіть для збереження його життя. Омельченко попереджав про небезпеку психологічного зриву, самогубства або навіть фізичного усунення колишнього міністра.
Вранці 4 березня 2005 року Юрій Кравченко не з’явився до Генеральної прокуратури. Близько сьомої ранку він вийшов у господарське приміщення свого будинку в Конча-Заспі під Києвом. Через деякий час дружина знайшла його мертвим. Поруч лежав пістолет.
Смерть генерала одразу викликала безліч запитань. Спочатку представники МВС повідомляли про один постріл, але згодом виявилося, що поранень було два. Офіційна версія наполягала на самогубстві. Голова СБУ Олександр Турчинов пояснював, що перший постріл був несмертельним: куля пройшла через підборіддя та вилетіла через рот, після чого Кравченко нібито вдруге вистрелив собі у скроню.
На місці трагедії знайшли передсмертну записку. У ній Кравченко запевняв близьких у своїй невинуватості та писав, що став жертвою політичних інтриг.
Проте далеко не всі повірили в офіційну версію. Люди, які добре знали генерала, переконували: він не належав до тих, хто добровільно зводить рахунки з життям. Ще у 2000 році, коли депутати опозиції відкрито називали його вбивцею у стінах парламенту, Кравченко демонстрував холоднокровність і заявляв, що його неможливо зламати.
Сумніви викликали й висновки щодо механізму смерті. Фахівці зі стрілецької зброї звертали увагу: після першого пострілу в голову людина мала б втратити свідомість від больового шоку. Через це версія про два самостійні постріли багатьом видавалася малоймовірною.
Адвокат матері Георгія Гонгадзе Андрій Федур також не повірив у самогубство. На його думку, смерть Кравченка могла бути спробою «замітання слідів» і перекладання всієї відповідальності за справу Гонгадзе на одну людину. Водночас політолог Дмитро Видрін припускав інше: людина з таким характером, як у Кравченка, могла добровільно піти з життя, не бажаючи пережити арешт, приниження та тюремне ув’язнення.
Похорон Юрія Кравченка теж супроводжувався дивними обставинами. Інформація про церемонію прощання з’явилася в останній момент. Колишньому міністру фактично не надали офіційних військових почестей: біля труни стояли не почесні караули, а його колишні колеги. Чимало співробітників правоохоронних органів прийшли в цивільному одязі, оскільки, за їхніми словами, нове керівництво МВС не схвалювало їхньої присутності.
На прощання прибули колишній Президент Леонід Кучма, високопосадовці та колишні керівники силових структур. У храмі пророка Іллі Кравченка відспівали, хоча за православними канонами самогубців зазвичай не відспівують. Священник пояснив це тим, що в окремих випадках церква допускає виняток – зокрема тоді, коли обставини смерті залишаються нез’ясованими.
Смерть Юрія Кравченка й досі залишається однією з найзагадковіших подій новітньої української історії. Для одних вона стала трагічним фіналом людини, яка не витримала тиску обставин. Для інших – символом того, що правда у справі Гонгадзе так і не була сказана до кінця.