Класична українська народна гра-розвага для немовляток від 6–8 місяців і старше, «По грудках, по грудках…» (або «Їхав пан, пан, пан») належить до раннього дитячого фольклору (пестушок, потішок, колінцевих забав) і є важливим елементом народної педагогіки.
У теоріях гри (Ельконін, Усова, Виготський) такі забави відносять до маніпулятивно-предметних і сюжетно-рольових форм на ранніх етапах розвитку дитини. Вони є «зоною найближчого розвитку», коли дорослий веде дитину протягом розвитку сюжету гри, поступово даючи їй більше ініціативи.
Основні відомості
Вік: гра рекомендована для немовляток від 6–8 місяців і старше (коли дитина вже більш-менш здатна самостійно сидіти).
Ритм: емоційний та фізичний темп гри поступово наростає, досягаючи піку в момент кульмінації.
Повторюваність: для кращого немовлятка люблять однакові тексти повторюйте ту саму примовку щодня, дитина швидко запам’ятає і почне радіти вже від перших слів.
Емоційний компонент: для більш глибокого сприйняття дитиною гри дорослому краще повторювати текст якомога емоційніше. При чому для посилення ефекту кульмінації після останнього слова витримати паузу перед повторенням гри знов. Крім того гра викликає емоційний вибух (здивування чи регіт), що знімає напругу, стимулює вироблення ендорфінів і дофаміну.
Фізичний розвиток: ритмічне підкидання та гойдання на колінах тренує вестибулярний апарат, рівновагу, м’язовий тонус, координацію. Більш різке «Бух!» — це контрольований «ризикований рух», який вчить дитину долати страх падіння в безпечних умовах, розвиває довіру до дорослого та стійкість. Сучасні дослідження підтверджують, що синхронні рухи з дорослим посилюють соціальні зв’язки та навіть зароджують альтруїстичну поведінку у немовлят.
Мовний і когнітивний розвиток: ритмічні тексти з римуванням, повтореннями («пан пан пан», «скаче скаче») та звукоподібністю («чуки-чуки», «бух») стимулюють фонематичний слух, пам’ять, увагу. Дитина засвоює мову природно, через гру.
Культурна трансмісія: гра передає культурні коди — уявлення про дорогу, подорож, коня (символ свободи та руху в українській традиції), гумор як спосіб подолання труднощів («в ямку бух» — але все смішно і безпечно).
Хід гри
Дитина сидить на колінах дорослого обличчям до до обличчя або вперед.
Дорослий тримаєте немовлятко за тулуб чи під пахви чи за ручки.
Під час читання примовки дорослий ритмічно підкидаєте (гойдаєте) її на колінах, імітуючи їзду на коні.
Швидкість і амплітуда руху поступово зростають від повільного до галопу.
На словах «Бух!» / «В ямку бух!» / «Бултих!» — різко розводите коліна або трохи опускаєте дитину вниз між ніг (імітація падіння в яму). Після першого здивування зазвичай лунає заливистий регіт і вимога «Ще!».
Для більш старших малюків можливий варіант, коли дитина сидить на ступні дорослого навазі (закинута нога на ногу), притискається та охоплює рученятами ногу.
Корисні поради
Починайте повільно і спокійно, спостерігайте за реакцією дитини.
Завжди тримайте міцно, щоб малюк почувався в безпеці.
Повторюйте улюблений варіант багато разів — діти обожнюють передбачуваність і кульмінацію «Бух!».
Можна грати сидячи на підлозі, на ліжку, на дивані.
Після 1,5–2 років дитина вже може сама виголошувати текст або задавати темп.
Класичні примовки (приказки) гри
Варіант 1
Їхав пан, пан, пан
Їхав сам, сам, сам
На конику сам, сам, сам
Коник скаче, скаче, скаче
Козак плаче, плаче, плаче
А ти не плач,
Бо в ямку — Бах!
Варіант 2
Чики-чики-чикалочки,
Їде Іванко на паличці,
А матуся у возику
Поганяє коника.
Їхали, летіли…
Бух, в ямку влетіли!
Варіант 3
Їхав хлопчик маленький
На конячці каренькій —
По рівненькій доріжці,
По рівненькій доріжці,
По грудках, по грудках,
По полях, по ярах,
Прямо в яму — Бах!
Варіант 4
Із-за лісу із-за гор,
Їхав дідко Єгор,
Сам на коняці,
Жінка на коровяці,
Дітки на телятках,
Внуки на козенятках.
Їхали, їхали…
В ямку – Бух!
Варіант 5
Їхав пан-пан-пан,
Їхав лісом, лісом, лісом,
Їхав кроком, кроком, кроком,
Їхав риссю, риссю, риссю,
А потім галоп-галоп!
Варіант 6
Їду-їду,
До баби, до діда,
На конячці,
В червоній шапці,
По рівній доріжці,
На одній ніжці,
В старому лапоточку,
По вибоїнах, по грудках,
Аж раптом в ямку Бух!
Варіант 7
Їхали ми їхали,
В ліс за грибами, за горіхами.
По полях, по долах,
По малих ярах.
З купини на купину…
В ямку Бух!
Варіант 8
Поїхали, поїхали,
На бочці, на бочці,
По рівненькій доріжці,
По купинах, по купинах,
По ярах, по ярах,
По місточку, під місточком,
По місточку, під місточком.
В ямку бух!
Варіант 9
Зайчик сіренький сидить і вушками ворушить –
Ось так, ось так і вушками ворушить.
Замерз зайчик сидіти – треба лапки погріти -
Ось так, ось так треба лапки погріти.
Втомився зайчик встояти – треба зайчику пострибати -
Ось так, ось так треба зайчику пострибати.
Раптом зайчик вовка побачив,
Перекотився вбік та в норку — Брик!
Варіант 10
Ваня-Ваня, простота,
Купив коня без хвоста,
Сів задом наперед
І поїхав на город.
Аж раптом в ямку Бух!
Варіант 11
Поїхали, поїхали
З горіхами, з горіхами,
Поскакали, поскакали
З калачами, з калачами!
Вистрибом, з підскоком
Малим прискоком.
По долинах, по ярах…
Аж раптом в ямку – Бах!
Варіант 12
Йшов ведмідь до броду,
Виліз на колоду…
Бултих у воду!
Ото він мок, мок, мок,
Ото він кис, кис, кис!
Вимок, викис,
Виліз, висох,
Знов став на колоду…
Бултих у воду!
Варіант 13
Три-та-туш-ки! Три-та-туш-ки!
Їде Маша на подушці!
На подушечці вершечки!
Бух! З подушки перекидьки!
Варіант 14
Тюшка-тутушка,
Стрибала жабушка
На круту-круту горку,
Де живе Єгорка.
Бух! – покотилась!
З горки звалилась!
Варіант 15
Їхали дрожки по стежці-доріжці,
По стежці-доріжці, рівніше за долоньку.
Лугом, лісочком, крізь річку – місточком.
З купини на купину, вистрибом, з підскоком.
По ярах, по коренях, по вибоїнах, по каменях,
Прямо в ямку – Бах!
Історичний контекст
Корені сягають дохристиянських часів і пов’язані з календарною обрядовістю веснянок-гаївок, ігор, пов’язаних із культом родючості, сонця, коня (символ Сонця та руху в слов’янській міфології). «Їзда на коні» імітує аграрний цикл, подорожі, подолання перешкод. «Бух у ямку» може символізувати ритуальне «падіння»/відродження, характерне для весняних обрядів.
Прямі записи таких пестушок з’являються в етнографічних збірках XIX — початку XX ст. (Чубинський, Гнатюк, Шухевич та ін.). Самі тексти з «паном», «конячкою», «купинками» та «ямкою» — типовий дитячий фольклор, що передавався усно від покоління до покоління. Слово «пан» у текстах має давнє значення (захисник, господар, звертання), відоме ще з XIII–XIV століть.
У традиційному селянському суспільстві такі ігри були частиною повсякденного догляду за дітьми. Матері та бабусі грали їх під час роботи (прядіння, колисання тощо). Вони поєднували розвагу з вихованням оптимізму та фізичної витривалості.
В період радянської окупації багато фольклорних забав маргіналізувалися, але в сім’ях продовжували жити. Сьогодні вони переживають відродження як частина нематеріальної культурної спадщини, раннього розвитку та національного виховання нового покоління українців.
Ці ігри — живий приклад, як народна культура органічно поєднує розвагу, розвиток і збереження ідентичності. Вони прості, але глибоко мудрі: показують дитині, що життя — це дорога з купинами та ямками, але завжди можна встати, посміятися і поїхати далі.
Якщо потрібно розширити якусь частину (наприклад, порівняння з іншими народами, сучасні дослідження чи адаптацію для педагогіки) — дайте знати!