Витоки та світоглядна основа звичаю колядування
Колядування — один із найдавніших і найстійкіших обрядових комплексів українського народного календаря, приурочений до зимового циклу свят, що охоплював період від Різдва (25 грудня) до Водохреща (6 січня). Етнографи ХІХ століття (Павло Чубинський, Микола Костомаров, Хведір Вовк) одностайно відзначали, що в основі колядок лежить дохристиянський пласт вірувань, пов’язаний із культом сонця, культом предків і аграрно-магічними уявленнями про відродження природи в момент зимового сонцестояння. Сама назва «коляда» виводилася дослідниками від латинського «calendae» (перший день місяця в римському календарі), хоча існували й інші етимологічні версії, що вказували на слов’янське походження терміна.
Християнська церква, поширившись на українських землях, не змогла викорінити цей звичай, натомість наклала на нього нову змістову оболонку, пов’язавши колядування з народженням Христа. Утворився своєрідний синкретизм: у текстах колядок співіснували образи язичницького походження (уособлення сонця, місяця, зірок як живих істот, звертання до господаря і його родини як до сакральних персонажів) поряд із біблійними сюжетами й персонажами.
Структура і типологія обрядового комплексу
Колядувати ходили окремими гуртами залежно від віку та статі: дитячі гурти з найменших діточок обходили сусідні хати зі своєю родиною, отримуючи невеликі гостинці (горіхи, солодощі, дрібні гроші); парубоцькі гурти («колядники», «березайки» в деяких регіонах), до яких входили зазвичай неодружена молодь, що організовувалася в чітко структуровану групу, були головними виконавцями колядного обряду; гурти дорослих чоловіків, які виконували складніші обрядові дійства, включно з «Маланкою» та «Козою».
Колядницький гурт мав дотримуватися чіткого церемоніалу. Перш ніж увійти до двору, колядники питали дозволу в господаря — «Чи можна колядувати?» — оскільки вважалося, що не кожен двір «гідний» коляди (наприклад, у двір, де протягом року був похорон, колядники або взагалі не заходили, або виконували скорочений, приглушений варіант обряду).
Після дозволу гурт співав під вікнами або в сінях, а часто й безпосередньо в хаті, величальну пісню, зміст якої підбирався відповідно до складу родини: окремі тексти існували для господаря, для господині, для парубка «на порі» (тобто на виданні, готового до одруження), для дівчини-нареченої, для малих дітей. Ця варіативність текстів — одна з найхарактерніших рис жанру: колядка виконувала функцію не просто розважальної пісні, а магічного побажання достатку, здоров’я і щасливого шлюбу, адресованого конкретній особі.
За виконання колядники отримували винагороду — хлібні вироби (калачі, паляниці), сало, ковбаси, горіхи, а пізніше дедалі частіше гроші. Зібране або ділилося між учасниками гурту, або йшло на спільну гулянку, а в деяких громадах частина коштів спрямовувалася на церковні потреби.
Колядки кінця ХІХ століття
Колядка 1 (дитяча)
Чи дома, дома пан господар?
А я знаю, що він дома,
Сидить же він в кінці стола,
А на йому шуба нова,
А на шубі поясячок,
А на поясечку калиточка,
А в калиточці сім шеляжечків.
Цьому тому по шеляжечку,
А нам, діткам, по пиріжечку.
Колядка 2
Нова радість стала,
Що на небі хвала:
Звізда ясна над вертепом
Увесь світ осіяла.
Пастухи з ягнятком
Перед Тим Дитятком
Навколішця припадають,
Христа Бога восхваляють.
Ой, Ти, Царю, Царю,
Ти небесний шафарю!
Даруй літа щасливі
Цього дому господарю.
Колядка 3
(приспів після кожної стрічки:«Радуйся! Ой, радуйся, земле, Син Божій народився!»)
Добрий вечір, тобі, пане господарю!
Застилайте столи та все килимами.
Та кладіть калачі з ярої пшениці.
Та будуть до тебе три празники в гості.
Що перший же празник, – святеє Рожество.
А другий же празник, – святого Василія.
А третій же празник, – святе Водохреща.
Колядка 4
Ой, видить Бог, видить Творець, що мир погибає.
Архангела Гавриїла в Назарет посилає.
Возвістити в Назареті: стала слава у вертепі;
Тріє, тріє царі несуть Христу дари.
Ливан, злато і кадило Йому принеоша,
А вошедши у храмину на коліна впадоша.
Ірод вельми засмутився, що Христос – Цар народився.
Пішов Ірод аж до аду к люциферу на пораду.
А від аду повертає – плаче Ірод і ридає.
Ірод плаче, і ридає, свої слуги розсилає.
Свої слуги розсилає, Христа вбити він шукає.
Слуги приказ виповняють – малих дітей убивають.
Десять тисяч і чотири малих дітей вигубили.
Плаче мати і ридає – Ірод діти убиває.
«Не плач, мати, й не ридай, сліз своїх не проливай.» -
Як же мені не тужити – побив Ірод мої діти!
Ірод діти убиває і об камінь розбиває,
Гострим мечем розсікає, кров невинну розливає,
Христа вбити він шукає.
А ми цього не смутимся, Рождеству Його вклонимся.
Ми Рождеству поклонимся, Христу Богу помолімся!
Колядка 5
Ой, на річці, на Йордані,
Там Пречиста ризи прала,
Свого Сина сповивала.
На ялині колихала
Прилетіли янголята,
Взяли Сина на крилята,
Та понесли під небеса.
А небеса ростворились,
Усі святі поклонилися.
Колядка 6
Ішли тріє царі ко Христу со дари.
Ірод же їх пригласив, «куди ідете?» їх спросив.
Одвічають йому: «Йдемо к Рожденному». -
«К Рожденному ідіте, та й до мене зайдіте».
Янгол зустрічає, на свій путь справляє:
«Другим путем ідіте, а к Іроду не ідіте».
Зійшла звізда чудна з восток до полудня,
Над вертепом сіяє, Христа Царя з’являє.
Ірод засмутився, що Бог народився,
Військо собірає, на мир разсилає,
Де найменче отрочатко на смерть убиває.
Колядка 7
Ой, дивнеє нарождення Божого Сина:
Породила Суса Христа Діва Марія.
Породивши і сповиши, лягла опочивати.
Три Янголи Господь послав Христа доглядати.
Ой, співали три Янголи, з неба лесючи,
В ясну зорю оповивши Христа несучи:
«Не жахайся, Божа Мати! Се янгольський глас,
Приймай Дитя Рожденное на руки од нас».
А янголи Божим духом ріки розлили,
Що і к Різдву Христовому сади зацвіли.
Колядка 8
(приспів після кожної стрічки: «Славен єси! Славен єси, наш милий Боже, на небеси!»)
Ходив-походив місяць по небу.
Кличе покличе зорю з собою.
Ой ходім, зоре, де Господь живе.
Що Господь живе в пана хозяїна.
В пана хозяїна три брами стоїть,
Три брами стоїть, три свічі горіть.
Три свічі горіть, три святі сидять.
Як заспорився Господь із Петром.
Що Господь каже, що неба більше.
А Петро каже, що землі більше.
Тим землі більше, що могилами,
Що могилами, та й долинами.