Українські колядки кінця ХІХ століття (частина друга)

Українські колядки кінця ХІХ століття (частина друга)

Регіональна специфіка колядування

Етнографічні описи ХІХ – початку ХХ століть фіксують значну регіональну диференціацію колядного звичаю та супутніх балаганів:

На Гуцульщині та Покутті колядування супроводжувалося складними театралізованими дійствами — «Маланкою», ходінням із «конем», «туром», «козою» — з виразними елементами народного театру;

На Слобожанщині й Полтавщині (регіон активної діяльності Чубинського) переважали ліричніші, менш театралізовані форми з розвиненою системою величальних текстів;
На Поліссі зберігалися архаїчніші пласти обряду з виразними аграрно-магічними мотивами (обсипання зерном, побажання врожаю);

На західноукраїнських землях колядування тісніше перепліталося з церковною традицією, включно з виконанням вертепу.

Паралельно з обходом дворів у міському та містечковому середовищі, а також у школах і бурсах, розвивалася традиція вертепу — ляльково-драматичного дійства на різдвяну тематику, що поєднувало біблійний сюжет (Різдво, поклоніння волхвів, злий цар Ірод) із сатирично-побутовими інтермедіями, де фігурували типові персонажі-маски (Циган, Дід, Баба, Москаль, Запорожець, Лях). Вертеп, зафіксований і досліджений зокрема Миколою Марковичем і Миколою Петровим, становив окремий, хоч і споріднений із колядуванням, культурний феномен.

Етнографічні збирачі здебільшого дотримувалися методу докладної фіксації тексту «з голосу» з поясненнями місцевої говірки, обставин виконання і складу учасників обряду, що й дало змогу пізнішим дослідникам реконструювати регіональну варіативність звичаю.

Трансформації на межі ХІХ–ХХ століть

До кінця ХІХ – на початку ХХ століття дослідники (зокрема Сумцов та інші) уже фіксували поступову трансформацію обряду: послаблення магічно-заклинальної функції тексту на користь розважально-громадської, витіснення архаїчних мотивів більш «олітературненими» різдвяними піснями церковного походження, а також комерціалізацію звичаю в містах, де колядування дедалі частіше зводилося до простого збору коштів без дотримання повного обрядового церемоніалу.

Водночас у сільській глибинці, особливо в гірських і поліських районах, традиційна структура обряду зберігалася значно довше і в багатьох деталях дожила до фіксацій радянських і пострадянських етнографічних експедицій.

Колядки кінца XIX століття (продовження)

Колядка 9
(приспів після кожної стрічки: «Славен єси! Славен єси, наш милий Боже, на небеси!»)

Чи дома, дома бідная вдова?
Немає дома, пішла до Бога.
Що вона діє? Золото сіє.
Що одвічки на сиріточки.
Четверик вівса, зверху ковбаса
А мішок гречки на варенички.

Колядка 10
(приспів після кожної стрічки: «Радуйся! Ой радуйся, земле, вже Син Божій народився!»)

Діва Марія церкву строїла.
Із трьома дверима, із трьома вікнами.
В перше віконце вскочило сонце.
В друге віконце – ясен місяць,
В третє віконце янгол вринув.
Янгол вринув – єлізоньки зринув.
З тієї єлізоньки Дунай розлився.
А по тім Дунаю човен плине.
А в тому човні молодий Іванко
Стрілочки струже, лучочок малює.

Колядка 11
(приспів після кожної стрічки: «Святий вечір!»)

Що у пана Івана та один синок є.
Один синок є, тай той у військо йде.
А у його ненька не дуже старенька
Випроважає, тай научає:
«Ой, ідь же, мій синку, у теє військо.
А попереду війська не вихвачуйся,
А позаду війська не оставайся,
Насеред війська коника держи.
Ой, там цар стояв, шапочку знімав.
«Ой, як би я знав, чий-то синок грав,
Ой я б за нього царівну оддав,
Царівну оддав, пів-царства б віддав».

Колядка 12
(приспів після кожної стрічки: «Радуйся! Ой, радуйся, земле, Спасителю Боже, нам народивсь!»)

А у цього хазяїна високі ворота.
А над тими воротами зійшов ясний місяць.
Коло того місяця зійшла ясна зоря,
Коло тієї зорі зійшли ясні зіроньки.
А що ясний місяць – то то сам хазяїн.
А що ясна зоря – то хазяїна жона.
А що ясні зіроньки – то хазяїна діточки.

Колядка 13
(приспів після кожної стрічки: «Радуйся! Радуйся, земле: Син Божій народився.»)

Ой, у саду, саду, саду винограду.
А у тому саду сивий коник грає.
А до того коня ніхто не приступить.
А тільки приступить молодий Іванко.
Іванко приступив, сіделечко наклав.
Сіделечко наклав, сам сів тай поїхав,
Сам сів тай поїхав аж до королівни.
Сидить королівна дрібні листи пише,
Дрібні листи пише, важким духом дише.
Ой. здорова, дівко, дівко королівно!
Ой, чи будеш мені вірною жоною?
Вірною жоною, матінці слугою?

Колядка 14
(приспів після кожної стрічки: «Святий вечір!»)

Ой, ясна красна, в лузі калина
А ще красніша в батенька дочка.
Батенька дочка красна панночка,
Красна панночка, панна (Мар’єчка)
Як до церкви йшла, як зоря зійшла.
А з церкви йшла красною панною.
В сінечки ввійшла – сінечки сяють,
Сінечки сяють – парубки стрічають,
Парубки стрічають – шапки знімають,
Шапки знімають, її питають:
«Чи ти царівна, чи королівна?»
Я ж не царівна, не королівна.
Батькова дочка, красна панночка,
Красна панночка, панна (Мар’єчка).
Не сама собою – з батьком, з ненькою,
З Ісусом Христом, із святим Різдвом.
За цим же словом – будьте здорові!

Колядка 15

Місяченку, мій братіку,
Зійди рано, постій мало,
Поки я бички позапрягаю,
Жито – пшеницю порозсіваю.
Роди, Боже, жито й пшеницю
Без кукіль, без метлиці,
А нам, діткам, по варениці.

Колядка 16

Ой у полі-полі плужок ходе,
А за тим плужком Сам Бог ходе,
Пречистая Мати вечеряти носе,
Бога просе:
Роди, Боже, жито, пшеницю, всяку пашницю.
А з гречечки варенички,
З колосочка жита бочка.
А з пшениці білі паляниці!

Примовка після колядки:
Давай, дядьку, паляницю!
Паляниця не така – давай, дядьку, п’ятака!

Колядка 17

А чи це той двір, що залізний бір
Приспів: Виноград, мій красний зелений сад.
Позлощасті ворота, муровані двері.
Муровані двері, тесові столи.
А чи дома, дома, пан Микола?
Його нема дома, десь у Царгороді.

Взявши коляду, прощаючись кажуть: «Пошли вам, Боже, здоров’я в ваш дім – на родиноньку, щастячко на двір – на худобоньку! На родиноньку на богатую, на худобоньку на рогатую!