Історія
Своїм народженням один з найстаріших на Україні краєзнавчих музеїв зобов’язаний, як і більшість його побратимів, бурхливому XIX сторіччу, коли рух людської думки в гонитві за технічним прогресом усвідов, що без минулого немає сьогодення і майбутнього – в 1965 році був створений Кам’янець-Подільський історико-статистичний комітет, а через чверть століття (30 січня 1890 року) на його базі при Казанському кафедральному соборі відбулося офіційне затвердження статуту музею старожитностей.
У рамках створення сховища Подільської історії передбачалося і спорудження спеціального будівлі, під що було виділено земельну ділянку біля Олександро-Невського собору і столичним інститутом складений проект, а поки в 1903 році музейні фонди тимчасово перебралися в будинок на вул. Дворянській. Але честолюбним планам завадила Перша світова, в ході якої історичний музей був евакуйований у Вінницю а потім у Немирів.
Настали смутні дні Громадянської війни, закінчення якої так і не принесло значних змін в долю кам’янець-подільських старожитностей, якщо не брати до уваги створення в 1921-му комітету з охорони пам’яток старовини, природи і мистецтва. Не маючи постійного притулку десятиліттями музей поневірявся по тимчасових будівлях-притулках: духовного училища (1917), чоловічої гімназії (1924), міського училища (1927), працівників освіти та на вул. Соборній (1929), Петропавлівського кафедрального собору (1936) і, нарешті, старої фортеці (1937).
Однак, ця невизначеність в організаційному плані анітрохи не позначилася на статусі самого Кам’янець-Подільського історичного музею, який, рік від року поповнюючи колекцію (не рахуючи роки німецької окупації 1941 – 1944), підвищував свій статус: з 1929 року – крайовий, а з 1946 – республіканський.
Саме в післявоєнні роки почався бурхливий розквіт подільського зібрання історичних і художніх реліквій, коли в його розпорядження були віддані в 1967 році будівлі ратуші, в 1982 – духовної семінарії, в 1984-му – вірменського торгового дому, духовної консисторії в 1991-му і чотирма роками пізніше виставковий зал з підсобними приміщеннями на Соборній 29.
З тих пір Кам’янець-Подільський історичний музей з кожним роком набуває все більш гучної слави не лише завдяки постійному поповненню списку експозицій та новим цікавим унікальним експонатам, а й тієї живої атмосфері давно минулих днів, які так жваво малює кожен його експонат вміло вставлений в рамки історії.
Експозиція
Розташований в будівлі колишнього Вірменського торгового дому (так само відомого як будинок єпископа) у дворі однієї з домінант старого Кам’янця – вежі вірменського костелу – відділ старожитностей історичного музею розповідає довгу історію, яку пройшла людина на зорі свого існування для набуття сучасного фізичного типу.
Так, починаючи свою розповідь з часів раннього палеоліту, підставою для якого служать знахідки однією з тридцяти знайдених стародавніх стоянок Поділля у села Лука-Врублівецька (300 тис. років тому), експозиція через діораму «Печера неандертальця», де зібрані археологічні знахідки предметів побуту та праці, флори і фауни того періоду, плавно веде через тисячоліття до нової епохи мезоліту (12 – 8 тис. років до н.е.), коли людина приручила першу тварину (сліди стоянок у селах Сокіл, Калюс і Врублівці).
Прямуючи за часом в зали кам’янецького сховища старожитностей приходить година неоліту (7 – 4 тис. до н.е.), піднісши людину над іншими створіннями природи, щоб пристосовувати до своїх потреб її дари. Слідами тих далеких часів і зараз під прозорим покривалом скла служать сокири та наконечники, виготовлені із каменю, з шістдесяти неолітичних пам’яток Поділля і Південної Волині.
Далі експозиція самого раннього етапу історії плавно переходить межу мідно-кам’яного століття (4 – 2 тис. років до н.е.), з якого починається приручення людиною металу, представленого експонатами трипільської культури (виявлено на території краю більше сотні) у вигляді глиняного посуду і предметів побуту, прикрас і предметів праці сіл Татариськи і Цвіклівці.
І хоча вже в II тисячолітті до н.е. племена, що населяли Поділля знали бронзу, але в експозиції більш широко, завдяки киммерийским та скіфським знахідкам VIII – III століттях до н.е. сіл Лука-Врублевецька, Бакота, Сокіл, Гуменці, Рудківці, Пижівка, Боришківці, представлений залізний вік з його релігійними атрибутами і прикрасами, домашнім начинням і бойовою зброєю.
Племена черняхівської культури, що зайняли в кінці II – III століть територію між Дніпром і Дністром, повно досліджені завдяки знахідкам біля сіл Лепесівка, Лука-Врублівецька, Бакота, Устя, Ставчани, Бережанка з їх кістяними прикрасами та бронзовими фібулами, залізними ножами і скляним посудом, срібним і золотим цінностями, і кераміка давньослов’янських культур (VII – VIII століть) завершують огляд відділу старожитностей історичного музею Кам’янця.
А на зеленому покривалі двору владно правлять бал унікальні пам’ятки – жертовники з ідолами з сіл Ставчани, Іванківці та Калюс Новоушицького району. Тут містика жертовного багаття і магія стел з порожніми очницями істуканів дивляться на те, що було і що буде в німій величі мовчання.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Хмельницька обл., м. Кам’янець -Подільський, вул. Іоанна Предтечі, 2.
Тел.: ( 03849 ) 2-37-84, 2-82-95.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Н03 (Житомир – Хмельницький – Чернівці). У Кам’яець-Подільському прямувати проспектом Грушевського чи Хмельницьким шосе – вул. Князів Коріатовичів, а далі через Новопланівський міст. У Старому місті виїхати на вулицю Троїцьку, потім від Польського ринку по вул. Старобульварній до площі Вірменський ринок, де бере початок вул. Івана Предтечі.
Громадським транспортом до з-д / авто вокзалів Кам’янець-Подільського, а потім маршрутними таксі в Старе місто до кінцевої зупинки «Вірменський ринок» , звідки пішки 5-10 хвилин по вулиці Іоанна Предтечі до будівлі колишнього Вірменського торгового дому, де розташований відділ старожитностей історичного музею.