Оповита лісовою зеленню висока гора, підступи до якої надійно охороняли непрохідні яри та драговини – чим не самою долею підготовлена твердиня, щоб тримати оборону проти недругів, які прийшли на рідну землю з мечем? Так і вирішив князь Лев Данилович Галицький, закладаючи в середині XIII століття на її вершині фортецю в оточенні міцного дерев’яного частоколу.
Чи то важкодоступність зіграла проти князівської волі (доставка води і продовольства через гущавину була завданням не з простих), чи то у фортечному стані траплялися постійно якісь незрозумілі катаклізми, але вже після першої зимівлі укріплений табір на вершині був покинутий. Лише народний поголос через сторіччя (як мінімум ще в XVв.) зберігав про це пам’ять вперто називаючи цю гору Горай, що за словами українського дослідника старожитностей Івана Крип’якевича значило “замок”.
Розмиті часові межі при відсутності документальних свідчень надійно зберігають таємницю народження переважної більшості сучасних міст і селищ України. Немов норовлива кокетка вони зменшують свій вік, прикриваючись ілюзорним покривалом пожовклих сторінок в витіюватих завитках старовинних документів і умовним поняттям “місто”.
1778 рік вважається офіційною датою заснування Маріуполя, але тоді як же знахідки глиняного посуду віком п’ять тисяч років або предметів козацького побуту (трубка кінця XVII – початку XVIII століть), знайдені на невеликій ділянці вишукань в районі ДТСААФу (вул. Ковальська) під час перших ініційованих Маріупольським краєзнавчим музеєм вишукувань 2010 року на місці передбачуваного місця розташування фортеці Кальміуської паланки Війська Запорозького?
Неординарний літературний талант родом з Одеси, якому були зобов’язані своїм народженням Беня Крик і Кирило Лютов, був арештований 16 травня 1939 року. Не допомогла і дружба з високопосадовими чиновниками молодої країни рад, а, можливо, це і стало першопричиною (роком раніше був розстріляний головний чекіст СРСР і давній товариш Ісаак Бабеля – Генріх Ягода). Головним аспектом його арешту називається улюблена тактика правонаступниці царської охранки з відвернення уваги народних мас від внутрішніх проблем за допомогою показових судилищ над інакодумцями.
Перший слідчий, який не мав на руках інших доказів крім доносу одного з сексотів (секретних інформаторів НКВС), практично не дав справі хід. Але державна каральна машина за найвищим розпорядженням вже була запущена, і 10 вересня того ж року справу передають більш розторопному слідчому Акопову, який за допомогою відомих “методів дізнання” (простіше кажучи силового вибивання визнання), в лічені місяці фабрикує справу №419 за трьома звинувачувальними пунктами: участь у контрреволюційній троцькістській організації, шпигунська діяльність на користь французької та австрійської розвідок і підготовка терористичних актів проти керівників парії та уряду.
Перший натиск козацько-польської війни середини XVII століття, і особистісне протистояння Хмельницький – Вишневецький як її уособлення – ватажок регулярного війська проти гетьмана козацьких вольностей. Палають міста і села західної України в боротьбі за свободу і незалежність.
Першими під удар об’єднаного козацько-татарського війська потрапляють великі володіння князя Єремії, що став однією з передумов цієї кривавої бійні у своєму прагненні до безмежного розширення своєї влади на українських землях (передача земель запорожців разом з островом Хортиця польським королем Владиславом IV Вазою у володіння Вишневецького).
Процвітаючий Золочів – краса і гордість Польських східних володінь, про інтереси якої печеться сам король. Ідеальний вигляд процвітання псують лише часті набіги кримських татар, що залишають після себе розорення і смерть, але для збереження життів міська територія добре укріплена: є твердиня за кам’яними стінами, оборонні вали з глибоким ровом перед ним і надійний гарнізон, так що нападникам не завжди вдається піти з повними руками.
Гордий господар розкішного замку, міста та десятка прилеглих сіл Станіслав Сенінський, якого володіння настільки прекрасною перлиною зводить на вершину аристократичних сходыв королівства, робить все, щоб вона сяяла всіма гранями своєї краси і приносила чималий дохід. Цьому чимало сприяє її місце розташування – на перетині торгових шляхів зі сходу на захід. Так вже 15 вересня 1523 року клопіткими стараннями і витратними інтригами свого власника Золочів отримав Магдебурзьке право.
Один мав свій талант від Бога і лікував стражденних захованими в травах дарами землі, інший – займався пошуком філософського каменю й хімічними дослідами з експериментами на хворих. Одному допомагали сили небесні, інший впав у безодню чорної магії. Один не брав і шеляга за свої праці, інший – жив грошима і славою княжего лікаря.
Ім’я першого — Агапіт Печерський, і був він одним із перших монахів Києво-Печерської лаври, який прийняв постриг з рук ігумена Антонія. Його земна оболонка і нині покоїться в ближніх печерах монастиря під іконою з лаконічною епітафією “Агапіт – лікар безмездний”. Згідно відомостям Києво-Печерського патерика він без заклику приходив до важко хворих з внутрішніми хворобами і зціляв їх трав’яними зіллям і молитвами. Жив аскет в печерах і не брав за свою працю жодної винагороди.
Холодні зимові ночі безкрайнього українського степу, де пустун-вітер кружляє в дикому танці все живе, поки сама душа не починає тремтіти від холоду. Люди, котрі ховаються від його скаженого танку в жалюгідних притулках виритих на схилах пагорбів. Темнота і холод, коли тільки серце і залишається гарячим. Все це – похмурий час до пізнання благодатного таїнства вогню.
Досі в народі ходить легенда, що вогонь розійшовся по світу саме з Хортиці. Адже кажуть, що колись давним-давно з небес в вершину одного з її пагорбів у самому серці острова вдарила вогненна стріла як відповідь на ревні молитви до бога Сонця про порятунок від лютої смерті одного з племен, що знайшли тут притулок від ворогів серед багатих рибою і дичиною, приголублених швидкими водами Дніпра, перемежованого балками узгір’я.